Розділ 21.Рівень доступу(продовження)

Останні слова Вероніки зависли в повітрі, як постріл.

Анна повільно опустила голову.

Її руки тремтіли.

Але не від страху.

Наче крізь неї проходив струм.

— Не смій так говорити, — холодно сказав Лука.

Вероніка витримала його погляд.

— Я кажу правду.

— Тоді знайди іншу.

Нікіта різко втрутився:

— Гей. Може, припинимо сваритись і зосередимось на тому, як не дати психопату захопити місто?

Даша коротко кивнула.

— Підтримую.

На моніторах почали з’являтися нові вікна.

Карта Києва.

Сектори.

Лінії зв’язку.

І всюди — сигнали активації.

Нікіта зблід ще сильніше.

— Він уже тестує мережу.

Влад швидко підійшов.

— Покажи.

На екрані миготіли десятки точок.

Лікарні.

Вокзали.

Транспортні вузли.

Місця великого скупчення людей.

Лука тихо видихнув:

— Боже…

Вероніка холодно пояснила:

— Ехо працює через сигнали й поведінкові імпульси.

Пауза.

— Якщо Морозов завершить запуск, він зможе викликати паніку, агресію або повну покору в тисяч людей одночасно.

Тиша стала крижаною.

Анна дивилась на карту міста.

І раптом у її голові знову пролунав шепіт.

Не голос.

Наказ.

«Підключення стабільне.»

Вона різко притиснула руки до скронь.

— Ні…

Лука одразу схопив її.

— Анно!

Її очі заповнились панікою.

— Він… він уже всередині.

На екрані Морозов спокійно спостерігав за її реакцією.

— Ви відчуваєте систему, тому що були створені для неї.

— Замовкни! — крикнув Лука.

Морозов навіть не моргнув.

— Вона — не жертва експерименту.

Пауза.

— Вона його результат.

Ці слова вдарили сильніше за сирену.

Анна зблідла.

А Влад різко вдарив кулаком по монітору збоку.

Скло тріснуло.

— Ти зламав їй життя.

Морозов подивився прямо на нього.

— Ні, Влад.

Пауза.

— Я дав їй потенціал.

— Я вб’ю його, — тихо сказала Даша.

І вперше ніхто не пожартував у відповідь.

Нікіта раптом завмер над панеллю.

— Секунду…

Його пальці швидко забігали по клавішах.

— У системі є конфлікт.

Вероніка різко повернулась.

— Який?

— Анна.

Він подивився на неї майже ошелешено.

— Частина протоколу не може завершити синхронізацію.

Влад одразу зрозумів.

— Через емоційний зв’язок.

Нікіта кивнув.

— Система вважає його помилкою.

Він подивився на Луку.

— Тебе.

Тиша.

Анна повільно підняла очі на Луку.

А Морозов на екрані вперше виглядав… незадоволеним.

— Неможливо, — холодно сказав він.

Вероніка тихо усміхнулась.

— Ти завжди недооцінював людей.

Нікіта швидко пояснював:

— Ехо побудоване на повному контролі свідомості. Але в неї є сильна емоційна прив’язаність, яку система не може придушити.

Лука насупився.

— І що це дає?

— Час.

Пауза.

— Якщо зв’язок посилиться, синхронізація може зірватися.

Даша нервово пирхнула.

— Найдивніший план у моєму житті.

Анна дивилась на Луку.

І шум у її голові справді став трохи тихішим.

Коли він був поруч.

Коли тримав її руку.

Коли дивився на неї так, ніби вона — не експеримент.

Не носій.

Не A-13.

А просто Анна.

Морозов холодно сказав:

— Емоції — слабкість.

Лука не відводив погляду від Анни.

— Ні.

Пауза.

— Це те, чого ти ніколи не розумів.

І в цю секунду світло в лабораторії різко згасло.

Повністю.

Темрява накрила приміщення.

А потім із глибини CORE-сектора почувся низький механічний гул.

Наче щось величезне остаточно прокинулося під землею.