Розділ 20 .Спуск(продовження)

Тиша обірвалася миттєво.

Клацання затворів пролунало з обох боків коридору.

Чітко.

Синхронно.

Наче сам Нульовий вузол прокинувся й тепер дивився прямо на них.

— Не рухатись, — холодно прозвучав голос із темряви.

Люди Консорціуму виходили з бокових проходів повільно й без поспіху.

У чорній формі.

У масках.

Зброя спрямована точно в груди.

Анна відчула, як Лука автоматично став перед нею.

Знову.

І цього разу вона не намагалася його зупинити.

— Наскільки погано? — тихо запитав Нікіта.

Даша швидко порахувала поглядом.

— Дуже.

Вероніка напружилась.

— Шість спереду. Щонайменше четверо позаду.

Влад стояв нерухомо.

Його очі холодно ковзали по коридору.

Наче він уже шукав не вихід.

А точку удару.

— Ви зайшли надто далеко, — сказав той самий чоловік без імені, виходячи вперед.

Анна одразу впізнала його.

Спокійний голос.

Порожній погляд.

Наче людина, яка давно перестала відчувати щось людське.

— Особливо ви, Анно Коваль.

Вона мовчала.

Але всередині все стискалося від страху.

Не за себе.

За інших.

— Ми можемо вирішити це без крові, — продовжив чоловік.

Нікіта тихо пробурмотів:

— Бреше.

— Знаю, — так само тихо відповіла Даша.

Чоловік перевів погляд на Влада.

— Ви нас розчарували.

Влад ледь усміхнувся.

— Це взаємно.

Напруга стала майже нестерпною.

Анна бачила, як пальці Луки ледь помітно рухаються ближче до зброї.

Ще секунда.

І почнеться бійня.

Чоловік це теж помітив.

— Не варто.

Він натиснув щось на браслеті.

І в ту ж секунду стіни коридору засвітилися червоними лініями прицілів.

Снайпери.

Невидимі до цього моменту.

— Тепер варто, — тихо сказав Нікіта.

Анна раптом зрозуміла:

вони не збираються їх арештовувати.

Нульовий вузол не залишає свідків.

Чоловік спокійно підтвердив її думку:

— Ви стали загрозою для системи.

Пауза.

— А загрози усувають.

Лука ледь нахилив голову до Анни.

— Коли почнеться — не озирайся.

Її серце різко вдарилося об груди.

— Лука…

— Просто біжи.

Вона зрозуміла, що він уже прийняв рішення.

І це налякало її сильніше за зброю навколо.

Раптом Влад зробив крок вперед.

Один.

Повільний.

Усі стволи миттєво змістилися на нього.

Чоловік без імені примружився.

— Ви щось хочете сказати?

Влад спокійно підняв руки.

— Так.

Тиша.

А потім він усміхнувся.

Небезпечно.

— Ви завжди були занадто самовпевненими.

Вероніка різко зрозуміла.

— Влад, ні—

Але було пізно.

Він натиснув кнопку на невеликому пристрої в руці.

Світ згас.

Повністю.

Коридор вибухнув хаосом.

Темрява.

Крики.

Постріли.

Сирени.

Нікіта миттєво кинув димову гранату.

Даша відкрила вогонь по найближчих силуетах.

Лука схопив Анну за руку.

— БІЖИ!

Вони рвонули вперед крізь дим.

Кулі врізались у стіни.

Іскри сипались із кабелів.

Консорціум стріляв майже навмання.

Але їх було забагато.

Анна бігла, ледве дихаючи.

Коридор миготів аварійним світлом.

Попереду Влад буквально вдарив плечем одного з охоронців у скляну перегородку.

Кров.

Скло.

Крик.

Вероніка прикривала їх ззаду.

Нікіта кричав щось про маршрут.

Але шум сирен поглинав слова.

— СЮДИ! — різко крикнула Даша.

Вона відчинила технічний шлюз збоку.

Усі кинулись усередину.

Лука затягнув Анну останньою.

І в ту ж секунду двері за ними зачинились.

Важко.

Глухо.

Відрізаючи їх від пострілів.

Тиша.

Лише важке дихання.

Темний технічний тунель був вузьким і майже повністю зануреним у морок.

Анна сперлась об стіну, намагаючись заспокоїти серце.

— Влад… що це було?

Він важко дихав, стискаючи закривавлену руку.

— Імпульсний глушник.

Нікіта ошелешено подивився на нього.

— Ти носив із собою військовий EMP і мовчав?!

— Я беріг його для чогось важливого.

Даша сухо сказала:

— Ну, вітаю. Тепер весь Нульовий вузол знає, що ми тут.

Вероніка різко прислухалась.

І зблідла.

— Вони перекривають рівні.

Лука насупився.

— Тобто?

Вона повільно підняла очі.

І в її голосі вперше прозвучала справжня тривога.

— Вони запускають протокол ліквідації.