Розділ 19.Вони прийдуть знову(продовження)

Усі завмерли.

Лука миттєво підняв зброю.

Нікіта різко став збоку від входу.

Даша вже цілилась у двері.

А Влад…

побілів.

По-справжньому.

— Неможливо… — тихо видихнув він.

Анна насупилась.

— Ти знаєш цей голос?

Він не відповів.

Бо двері складу вже повільно відчинились.

Усередину ввійшла жінка в темному плащі.

Висока.

Спокійна.

І смертельно знайома.

Усі мовчали.

А Влад дивився на неї так, ніби побачив привид.

— Вероніка?.. — хрипко сказав він.

Жінка ледь усміхнулась.

— А ти виглядаєш гірше, ніж після Будапешта.

Нікіта опустив зброю першим.

— Я зараз або збожеволію, або почну пити.

Даша нервово видихнула.

Анна не могла відвести очей.

Бо перед ними справді стояла Вероніка.

Жива.

Влад зробив крок уперед.

Повільно.

Наче боявся, що вона зникне.

— Ти…

Вона зняла рукавички.

На її боці крізь тканину проступала кров.

— Не треба так дивитись. Я ще не померла.

Його голос став тихим.

Майже небезпечним через кількість емоцій, які він стримував.

— Я бачив вибух.

— А я — аварійний шлюз за шахтою.

Вероніка втомлено сперлась об стіл.

— Пощастило.

Лука все ще не опускав настороженості.

— Або це пастка.

Вероніка повільно подивилась на нього.

— Якби це була пастка, ви б уже були мертві.

Тиша.

І ніхто не зміг із цим посперечатись.

Анна уважно дивилась на Вероніку.

На бліде обличчя.

На втому в очах.

На те, як вона приховує біль після поранення.

І раптом зрозуміла:

ця жінка повернулась сюди не через Влада.

Не тільки через нього.

Через усіх них.

— Ти поранена, — сказала Даша.

— Нічого смертельного.

— Це ти так про себе завжди кажеш? — сухо кинув Нікіта.

Вероніка ледь усміхнулась.

— Переважно.

Влад мовчав.

І саме це було дивним.

Бо він не відривав від неї погляду так, ніби досі не вірив, що вона справді стоїть перед ним.

— Чому ти повернулась? — тихо запитав він.

Тиша.

Вероніка подивилась йому прямо в очі.

— Бо ти ідіот.

Нікіта тихо фиркнув.

Але вона продовжила вже серйозніше:

— І тому що Консорціум готує щось значно більше за полювання на Анну.

У кімнаті миттєво стало тихо.

Лука напружився.

— Що саме?

Вероніка повільно дістала з кишені маленький металевий накопичувач.

Поклала його на стіл поруч із флешкою Влада.

— У них є список людей для ліквідації.

Пауза.

— І ви всі в ньому.

Анна відчула, як холод проходить по спині.

— Усі?..

Вероніка кивнула.

— Консорціум вирішив закрити проблему повністю. Ніяких переговорів. Ніяких допитів.

Її голос став нижчим.

— Тепер вони хочуть не контроль.

Пауза.

— А зачистку.

Нікіта тихо вилаявся.

Даша насупилась.

— Тобто часу майже не залишилось.

— Саме так.

Вероніка перевела погляд на Анну.

І її очі на мить пом’якшали.

— Вони більше не спробують забрати тебе живою.

Лука різко стиснув кулак.

— Нехай тільки спробують наблизитись.

Вероніка подивилась на нього довго.

Наче оцінювала.

Потім тихо сказала:

— Тепер я розумію, чому вона обрала тебе.

Тиша стала гострою.

Анна здригнулась.

А Влад повільно відвернувся.

Бо навіть зараз ці слова боліли.

— Добре, — жорстко сказав Нікіта, повертаючи всіх до реальності. — Якщо Консорціум запускає зачистку — нам потрібен план уже зараз.

Вероніка коротко кивнула.

— Є лише один спосіб зупинити їх.

Вона торкнулась накопичувача.

— Центральний сервер «Нульовий вузол».

Навіть Влад напружився.

— Ти серйозно?

— Абсолютно.

Анна тихо запитала:

— Що це?

Вероніка подивилась на неї.

І вперше в її голосі з’явилось щось схоже на страх.

— Місце, звідки Консорціум контролює все.

Пауза.

— І звідки майже ніхто не повертається живим.