Розділ 18.Ті,хто не тікають (продовження)

Голос із гучномовця ще лунав у бетонних коридорах, коли все навколо завмерло.

— АННО КОВАЛЬ. ВИЙДИ САМА — І ІНШІ ЗАЛИШАТЬСЯ ЖИВИМИ.

Тиша після цих слів стала майже фізичною.

Анна відчула, як Лука миттєво став перед нею.

Наче сам інстинкт змусив його закрити її собою.

— Навіть не думай, — холодно сказав він.

Вона нічого не відповіла.

Бо найстрашніше було те, що частина її вже подумала.

Нікіта швидко перевіряв виходи на схемі.

— Нас затиснули з трьох сторін.

Даша вилаялась.

— Вони працюють занадто швидко.

Влад стояв біля темного вікна й дивився назовні.

У його очах знову з’явився той холодний розрахунок, який Анна ненавиділа.

І який зараз був їм потрібен.

— Вони не підуть без неї, — тихо сказав він.

Лука різко повернувся.

— Я не віддам її.

— Це вже не залежить тільки від тебе.

Напруга між ними спалахнула з новою силою.

Зовні пролунали перші постріли.

Не попереджувальні.

Консорціум почав штурм.

Скло розлетілось від кулі.

Даша миттєво відкрила вогонь у відповідь.

Нікіта крикнув:

— Вони заходять через східний сектор!

Лука схопив Анну за руку.

— За мною.

Вони кинулись у вузький технічний коридор.

Позаду — постріли.

Крики.

Гуркіт бетону.

Анна ледве встигала дихати.

Влад ішов останнім, прикриваючи відступ.

Його постріли звучали коротко й точно.

Без емоцій.

Наче він повернувся до того, ким був раніше.

І це лякало Анну.

Коридор вивів їх до старого сервісного шлюзу.

Нікіта швидко намагався відкрити замок.

— Давай… давай…

Позаду пролунали важкі кроки.

Вони наближались.

Лука обернувся й підняв зброю.

— Швидше!

Раптом світло згасло.

Повністю.

Темрява накрила їх миттєво.

Анна почула лише уривчасте дихання.

Потім —

різкий удар.

Чийсь крик.

Постріли.

Хтось схопив її ззаду.

Рука в рукавичці затиснула рот.

Анна почала вириватись.

— Лука!

Її голос потонув у хаосі.

Лука різко обернувся.

— АННА?!

Темрява.

Ліхтар Нікіти мигнув лише на секунду.

І цього вистачило.

Він побачив силуети людей Консорціуму.

І Анну, яку тягнули в бічний прохід.

— НІ!

Лука кинувся вперед.

Але хтось ударив його в груди електрошокером.

Біль прошив тіло.

Він упав на коліна.

Влад вистрілив у темряву.

Один із нападників упав.

Другий — теж.

Але третій уже затягнув Анну за металеві двері.

Вона боролась.

Дряпалась.

Відчайдушно намагалась вирватись.

— ЛУКА!

Цього разу він почув.

І щось усередині нього остаточно зірвалось.

Лука піднявся, незважаючи на біль.

В очах більше не залишилось нічого людського.

Лише лють.

Чиста.

Сліпа.

Він буквально врізався в людей Консорціуму.

Один удар.

Постріл.

Кров на бетоні.

Нікіта крикнув:

— Лука, стій!

Але той уже не чув.

Влад теж кинувся вперед.

Уперше вони рухались однаково.

Без слів.

Без ненависті одне до одного.

Лише з одним бажанням:

повернути Анну.

Металеві двері зачинились просто перед ними.

Глухо.

Остаточно.

Лука вдарив по них плечем.

Раз.

Другий.

Марно.

З іншого боку почувся звук двигуна.

— Ні… — видихнув він.

Влад різко підбіг до панелі керування.

Розстріляв замок.

І двері нарешті відкрились.

Але було пізно.

За ними — лише порожній технічний тунель.

І чорний броньований фургон, що зникав у темряві.

Анни вже не було.

Тиша вдарила сильніше за вибух.

Лука стояв нерухомо.

Дивився в порожній тунель.

Наче мозок відмовлявся приймати реальність.

Даша важко дихала позаду.

Нікіта опустив зброю.

А Влад повільно закрив очі.

Бо знав:

Консорціум отримав те, що хотів.

Лука раптом різко схопив Влада за комір.

— ДЕ ВОНИ ЇЇ ПОВЕЗУТЬ?!

Його голос був майже диким.

Влад дивився прямо в його очі.

І вперше не відштовхнув.

— Якщо це внутрішній сектор Консорціуму…

Пауза.

Його обличчя стало темним.

— То ми можемо вже не встигнути.

Лука вдарив його.

Сильно.

Влад навіть не захищався.

— Це все через тебе!

— Я знаю.

— Я ВБ’Ю ТЕБЕ, ЯКЩО ВОНА —

— Лука! — різко крикнула Даша.

Тиша.

Влад повільно стер кров із губи.

І тихо сказав:

— Якщо хочеш урятувати її… тобі доведеться працювати зі мною.

Пауза.

Його голос став холодним, як лезо.

— Бо я єдиний, хто знає, як увійти в Консорціум… і вийти звідти живим.