Розділ 18.Ті,хто не тікають (продовження)

У приміщенні стало холодніше.

Не через вітер із вентиляційних шахт.

Через усвідомлення.

Консорціум більше не просто шукав їх.

Тепер вони хотіли Анну.

Живою.

І ніхто не знав, що саме це означає.

Нікіта вимкнув екран телефону.

— Якщо вони виклали орієнтування у внутрішню мережу, нас шукатимуть усі.

Даша напружено потерла скроню.

— Найманці, перевізники, продажні копи…

— І люди, про яких ви навіть не чули, — тихо додав Влад.

Лука холодно подивився на нього.

— Тоді говори все.

Пауза.

Влад мовчав кілька секунд, ніби приймаючи рішення.

— Консорціум не працює хаотично. Якщо їм потрібна людина живою — значить, вона має цінність.

Анна насупилась.

— Яку цінність можу мати я?

Ніхто не відповів одразу.

І це налякало її більше за будь-які слова.

— Можливо, ти бачила щось важливе, — сказав Нікіта.

— Або стала важливою для тих, кого вони не можуть контролювати, — тихо додала Даша.

Анна різко перевела погляд на Влада.

— Через тебе.

Він не заперечував.

Лише дивився на неї з тією небезпечною чесністю, яка з’явилась після смерті Вероніки.

— Частково.

Лука зробив крок вперед.

— Частково?

Влад повільно підняв голову.

— Вони не стали б запускати полювання такого рівня тільки через ревнощі чи емоції.

Тиша.

— Значить, є щось ще.

Анна відчула, як тривога стискає груди.

— Що саме?

Влад повільно підійшов до столу.

Поклав перед ними стару флешку.

Нікіта одразу насупився.

— Що це?

— Причина, через яку Вероніка допомогла нам утекти.

Лука різко подивився на нього.

— Ти весь цей час носив її з собою?

— Так.

— І мовчав?!

Влад холодно витримав його погляд.

— Бо чим менше ви знали — тим довше жили.

Даша швидко взяла флешку.

— Що там?

Пауза.

І Влад відповів тихо:

— Список.

Тиша.

— Який список? — запитала Анна.

Його голос став майже крижаним.

— Людей, які насправді керують Консорціумом.

Усі завмерли.

Навіть Лука.

— Це неможливо, — прошепотів Нікіта.

— Саме тому вони готові вбивати всіх, хто наблизиться до цього.

Анна дивилась на маленьку флешку так, ніби це була бомба.

— І при чому тут я?

Влад не відповів одразу.

Вперше за довгий час він виглядав невпевнено.

— Бо вони думають, що я передав її тобі.

Тиша вибухнула всередині кімнати.

— Що?! — різко кинув Лука.

— Я цього не робив.

— Але вони так думають?!

— Так.

Анна повільно відступила на крок.

Раптом усе стало зрозуміліше.

Чому її хотіли живою.

Чому не стріляли одразу.

Чому Консорціум так одержимо полює саме на неї.

Вони вірили, що інформація вже в неї.

— Це через тебе вона стала мішенню, — холодно сказав Лука.

У його голосі тепер була справжня лють.

Не ревнощі.

Не страх.

Чиста, небезпечна злість.

Влад витримав удар поглядом.

— Я знаю.

— ЗНАЄШ?!

Анна рідко бачила Луку таким.

Він різко схопив Влада за комір.

— Через твої ігри її тепер хоче ціла організація!

— Лука! — крикнула Анна.

Але він не відпускав.

— Ти втягнув її в це!

— Я намагався її витягти!

— Брехня!

Повітря стало вибухонебезпечним.

Нікіта вже був готовий втрутитись.

Даша теж напружилась.

А Влад раптом тихо сказав:

— Удар мене, якщо стане легше.

Лука завмер.

І саме це прозвучало страшніше за крик.

Бо Влад навіть не намагався захищатись.

Наче вважав, що заслуговує.

Анна швидко стала між ними.

— Досить!

Лука важко дихав.

Його руки тремтіли від напруги.

Вона вперше побачила в його очах не тільки страх втрати.

А й безсилля.

— Анно…

Його голос став тихішим.

Болючим.

— Я не можу втратити тебе через нього.

Ці слова вдарили прямо в серце.

Анна повільно торкнулась його руки.

— Ти не втратиш мене.

Але навіть вимовляючи це, вона вже не була впевнена, чи здатна контролювати те, що насувається.

Раптом десь зовні пролунали сирени.

Близько.

Занадто близько.

Нікіта миттєво вимкнув світло.

— Нас знайшли.

Тиша.

Кроки.

Багато.

Даша перевірила магазин.

— Як?!

Влад повільно подивився на вентиляційну шахту.

І його обличчя стало темним.

— Бо вони вже не шукають логічно.

Пауза.

— Вони просто закривають місто навколо неї.

Анна відчула, як холод проходить по всьому тілу.

А потім зовні пролунав голос у гучномовець:

— АННО КОВАЛЬ. ВИЙДИ САМА — І ІНШІ ЗАЛИШАТЬСЯ ЖИВИМИ.