Розділ 16.Остання межа контролю (продовження)

Тунель здригнувся від нового удару зверху.

Пил посипався зі стелі.

Нікіта різко обернувся до шлюзу.

— Вони намагаються підірвати двері.

— У нас мало часу, — сказала Даша.

Але Лука й Влад продовжували дивитися один на одного так, ніби навколо нікого більше не існувало.

Анна відчула, як напруга між ними стає майже нестерпною.

— Досить, — різко сказала вона.

Ніхто не зрушив.

Вона зробила крок уперед.

Між ними.

— Якщо ви зараз почнете цю війну — ми всі звідси не вийдемо.

Лука одразу подивився на неї.

Влад — теж.

І це лякало найбільше.

Бо обидва реагували тільки на неї.

Нікіта швидко перевіряв стару схему тунелів на телефоні.

— Є вихід через технічний колектор, але доведеться пройти нижнім рівнем.

Даша скривилась.

— Підземні канали? Серйозно?

— Або це, або кулі нагорі.

Новий удар струсонув тунель.

Метал заскрипів.

— Рухаємось, — холодно сказав Лука.

Він узяв Анну за руку майже автоматично.

І саме в цей момент Влад тихо промовив:

— Ти навіть не питаєш, чи вона сама цього хоче.

Лука різко зупинився.

Анна заплющила очі на секунду.

Бо Влад знову бив у найнебезпечніше місце.

Не в силу.

У сумнів.

— Я йду сама, — твердо сказала вона.

Пауза.

Лука повільно відпустив її руку.

Але його погляд став темнішим.

Вони рухались вузьким бетонним проходом.

Попереду — Нікіта з ліхтарем.

За ним — Даша.

Анна йшла між Лукою та Владом, і це відчувалось майже символічно.

Наче сама темрява змушувала її бути між ними.

Вода капала зі стелі.

Повітря було сирим і холодним.

— Вони не відстануть, — тихо сказав Нікіта.

— Ні, — відповів Влад. — Бо тепер справа не тільки в мені.

Анна глянула на нього.

— А в чому ще?

Він мовчав кілька секунд.

— У тобі.

Лука різко повернув голову.

— Досить.

Але Влад уже продовжив:

— Вони бачили тебе на складі. Вони знають, як я реагую.

Тиша.

Даша насупилась.

— Тобто тепер Анна — мішень не тільки для тебе?

— Тепер вона проблема для всіх, хто хоче контролювати ситуацію.

Анна відчула холод у грудях.

Бо раптом зрозуміла масштаб.

Вона перестала бути просто людиною, яку хочуть використати.

Вона стала фактором, що руйнує баланс.

Попереду тунель різко звузився.

Нікіта зупинився.

— Тут один прохід.

Вузький металевий міст над глибоким технічним колодязем.

Старий.

Нестабільний.

— Ідеально, — пробурмотіла Даша.

Лука першим ступив на міст, перевіряючи конструкцію.

Метал скрипнув.

— Швидко й по одному.

Анна пішла слідом.

Унизу — темрява.

Без дна.

Вона майже дійшла до середини, коли позаду пролунав вибух.

Тунель здригнувся.

Міст різко сіпнувся.

Анна втратила рівновагу.

Все сталося миттєво.

Лука кинувся вперед.

Влад — теж.

Анна відчула, як нога зісковзує в порожнечу.

І дві руки схопили її одночасно.

Одна — Луки.

Друга — Влада.

Тиша.

Небезпечна.

Абсолютна.

Внизу — темрява.

Нагорі — сирени й гуркіт.

А вона висіла між ними.

Буквально.

Лука стискав її зап’ястя так сильно, ніби боявся відпустити навіть смерть.

Влад тримав її за іншу руку.

Не менш міцно.

— Тягни! — крикнув Нікіта.

Але ніхто не рухався.

Бо в цю секунду кожен із них зрозумів щось страшне.

Вони обидва готові впасти разом із нею.

Анна підняла погляд.

Спочатку на Луку.

Потім на Влада.

І вперше побачила в їхніх очах одне й те саме.

Не контроль.

Не владу.

Страх втратити її