Розділ 15.Жива мішень(продовження)

Тиша після пострілів була гіршою за саму стрілянину.

Вона не очищала повітря — вона його ускладнювала, ніби дим осів не в легенях, а в думках.

Анна стояла нерухомо, притиснута до Луки, і тільки зараз почала по-справжньому відчувати, як тремтить її тіло.

Лука не відпускав.

Ніби боявся, що якщо послабить хватку — вона зникне разом із цим місцем.

Нікіта швидко перевіряв периметр.

— Чисто. Але це тимчасово.

Даша, щойно звільнена, поправляла руки, стискаючи зап’ястя.

— Він не відступив, — тихо сказала вона. — Він… відійшов.

Це була різниця, яку всі відчули.

Лука повільно перевів погляд у темний коридор, куди зник Влад.

— Він не програв, — сказав він холодно. — Він просто змінив позицію.

Анна відвела погляд.

Бо всередині неї це вже теж знала.

Вони вийшли зі складу через боковий вихід.

Ніч зустріла їх холодним вітром і сирістю, ніби місто намагалося стерти те, що щойно сталося.

Машина стояла за рогом.

Швидкий рух. Тиша. Від’їзд.

Ніхто не говорив перші кілька хвилин.

Лише дороги, що тікали під колесами.

Потім Даша тихо сказала:

— Це була не пастка для Анни.

Лука підняв погляд.

— Що?

— Це була перевірка. Але не її.

Пауза.

— Нас.

Нікіта стискав кермо сильніше.

— Він дивився, як ми реагуємо, коли хтось ламає його контроль.

Анна повільно видихнула.

— І що він побачив?

Тиша.

Ніхто не поспішав відповідати.

Бо відповідь була очевидною.

Коли вони повернулися в безпечну точку, світло всередині здалося неприродно яскравим.

Ніби реальність повернулась, але не до кінця.

Лука закрив двері й одразу обернувся до Анни.

— Подивись на мене.

Вона підняла очі.

Він був близько.

Занадто.

— Ти не йдеш більше сама, — сказав він тихо.

— Лука…

— Це не обговорюється.

Пауза.

Його голос став нижчим.

— Він змінюється через тебе.

Анна стиснула губи.

— Я не просила цього.

— Я знаю.

Тиша.

Він провів рукою по обличчю, ніби намагаючись втримати себе.

— Але він не зупиниться.

— Я теж.

Ці слова зависли між ними.

Лука дивився на неї довго.

І вперше в його погляді було не тільки бажання захистити.

А й страх втратити контроль над тим, що він сам відчуває.

Даша відійшла до вікна.

Нікіта сів за стіл, розкладаючи карту.

— Він втрачає людей, — сказав він. — Але не ресурси.

— Це небезпечно, — відповіла Даша.

— Ні, — тихо сказала вона сама собі. — Це етап.

Лука глянув на них.

— Який етап?

Даша повернулась.

— Коли людина перестає грати у війну і починає грати у долі.

Тиша стала важчою.

Анна повільно опустилась на стілець.

— Він сказав… що я змінюю вас усіх.

Ніхто не заперечив.

Бо заперечувати вже не було сенсу.

Пізно вночі Анна залишилась одна в кімнаті.

Світло було вимкнене.

Лише місто за вікном жило своїм життям.

Вона сиділа, дивлячись у темряву, і намагалася зрозуміти, коли все стало настільки складним.

Коли вибір перестав бути простим.

Двері тихо відчинились.

Лука.

Він не зайшов одразу.

Просто стояв у проході.

— Ти не спиш, — сказав він.

— Не виходить.

Пауза.

Він зайшов і зупинився поруч.

— Ти бачила його сьогодні.

Це не було питання.

Анна кивнула.

— Так.

Тиша.

— І?

Вона повільно видихнула.

— Він не такий, як ти думаєш.

Лука різко подивився на неї.

— Це він тобі сказав?

— Ні.

Пауза.

— Я це побачила.

Це вдарило в нього сильніше, ніж будь-яка інформація.

— Анно…

Вона підняла очі.

— Він не просто хоче контролювати нас.

— А що тоді?

Тиша.

Анна сказала тихо:

— Він хоче, щоб ми самі вибрали його.

Лука стиснув щелепи.

— Це одне й те саме.

— Ні, — вона похитала головою. — Це гірше.

Пауза.

Він підійшов ближче.

— І ти?

Анна не відводила погляду.

Ця пауза була довгою.

Занадто довгою.

— Я вибрала тебе, — сказала вона нарешті.

Лука завмер.

І в цій тиші було все — війна, страх, одержимість і те, що вони обоє боялися назвати.

Він повільно видихнув.

— Тоді нам доведеться виграти.

Анна тихо відповіла:

— А якщо він не хоче, щоб хтось виграв?

За вікном місто жило.

А десь там, у темряві, Влад уже будував наступний крок.

І цього разу він не викрадав нікого.

Він чекав.

Бо тепер йому не потрібно було їх ловити.

Вони самі йшли в його гру.