Розділ 15.Жива мішень(продовження)

Лука вийшов із темряви повільно.

Без поспіху.

Але в його русі було щось страшніше за агресію — абсолютна впевненість.

Влад не здригнувся.

Лише перевів погляд із Анни на нього.

— Я знав, що ти не послухаєш правила, — сказав він спокійно.

— А я знав, що ти не відпустиш її добровільно.

Тиша між ними стала майже фізичною.

Анна відчула, як напруга стискає повітря.

Це вже не була просто війна.

Це було щось особисте. Глибше.

Даша сиділа трохи далі, все ще зв’язана, але уважно спостерігала.

Влад зробив крок убік, ніби навмисно відкриваючи Анну для погляду Луки.

— Вона прийшла, — тихо сказав він. — Незважаючи на ризик.

— Бо ти використав Дашу.

— Ні, — Влад ледь усміхнувся. — Бо вона не вміє залишати своїх.

Анна різко сказала:

— Припини говорити про мене так, ніби знаєш мене.

Влад подивився прямо їй в очі.

— Я намагаюсь.

Пауза.

Лука підійшов ближче.

— Гру закінчено.

— Навпаки, — тихо відповів Влад. — Тільки починається найцікавіше.

І в цю ж секунду на верхньому рівні складу клацнули затвори зброї.

Анна різко підняла голову.

Тіні.

Люди Влада.

Нікіта одразу вийшов із бічного проходу, направивши зброю вгору.

— Засідка, — холодно сказав він.

Даша тихо вилаялась.

— Він затягував час.

Але Влад не зрушив із місця.

І це було дивно.

Надто дивно.

— Опусти зброю, — сказав один із людей зверху.

Лука навіть не глянув у той бік.

Він дивився тільки на Влада.

— Це твій план?

Тиша.

І вперше Влад відповів не одразу.

— Ні.

Анна помітила це миттєво.

— Що?..

Один із озброєних чоловіків зробив крок уперед.

— Влад більше не контролює ситуацію.

Це прозвучало як удар.

Нікіта різко примружився.

— Хто ви такі?

— Люди, яким набридли його помилки.

Погляд чоловіка ковзнув до Анни.

— Особливо ця.

Лука миттєво став між ними.

Напруга спалахнула.

— Не рухатись! — крикнув хтось згори.

Анна побачила, як Влад повільно повернув голову до своїх людей.

І в його очах вперше було не холодне домінування.

Лють.

Тиха.

Смертельно небезпечна.

— Ви вирішили, що можете діяти без мого наказу? — запитав він дуже спокійно.

— Ти став слабким.

Тиша.

— Через неї.

Це була помилка.

Велика.

Анна навіть не встигла зрозуміти руху.

Влад вихопив зброю швидше, ніж будь-хто очікував.

Постріл.

Чоловік нагорі впав.

І в ту ж секунду почався хаос.

Постріли.

Крики.

Нікіта потягнув Дашу вниз за укриття.

Лука схопив Анну й різко притиснув до бетонної колони.

— Не відходь від мене! — жорстко сказав він.

Анна чула, як калатає його серце.

Так само шалено, як її.

Влад рухався крізь дим і темряву майже беземоційно.

Точно.

Жорстоко.

Його власні люди почали стріляти одне в одного.

— Він втратив контроль над мережею! — крикнув Нікіта.

— Ні! — різко відповіла Даша. — Він її чистить!

І вона мала рацію.

Влад не тікав.

Він знищував тих, хто вирішив використати Анну без його дозволу.

Це було страшніше за будь-який план.

Бо тепер стало очевидно:

Його почуття до Анни перестали бути слабкістю.

Вони стали одержимістю.

Коли стрілянина трохи стихла, склад був наповнений димом.

Лука міцно тримав Анну біля себе.

Нікіта вже розв’язував Дашу.

А Влад стояв у протилежному кінці залу.

Один.

Майже всі його люди були або мертві, або втекли.

Анна дивилась на нього й не впізнавала того холодного стратегa.

Перед нею стояла людина, яка почала руйнувати власну імперію.

Через почуття.

Влад повільно подивився на Луку.

— Тепер розумієш? — тихо сказав він.

— Що саме?

Його погляд ковзнув до Анни.

— Вона змінює нас.

Тиша.

Лука холодно відповів:

— Ні.

Пауза.

— Вона показує, ким ми були завжди.

На секунду Влад завмер.

Наче ці слова влучили надто глибоко.

Потім він ледь усміхнувся.

Сумно.

— Можливо.

І перш ніж хтось устиг зреагувати, він відступив у темряву аварійного проходу.

Нікіта кинувся вперед.

— Стояти!

Але було пізно.

Влад зник.

Знову.

Лише відлуння його кроків ще кілька секунд звучало у темряві.

А потім залишилась тільки тиша.

Важка.

Небезпечна.

І Анна раптом зрозуміла найстрашніше:

Влад більше не воює за владу.

Тепер він воює за неї