Розділ 14 .Лінія, яку не перейти (фінал)

План народився тієї ж ночі.

Небезпечний.

Майже безумний.

Тому й міг спрацювати.

Анна сиділа за столом навпроти Луки, Нікіти й Даші. На столі — карта міста, фотографії складів, маршрути, телефони.

Атмосфера була напружена до межі.

— Він слідкує за кожним нашим рухом, — сказав Нікіта. — Значить, ми дамо йому саме те, що він хоче побачити.

— Анну одну, — тихо додала Даша.

Лука різко підняв погляд.

— Вона не буде одна.

— Для Влада — буде, — відповіла Даша. — Інакше він не вийде.

Тиша.

Анна дивилась на карту, але відчувала погляд Луки.

Важкий. Небезпечний.

— Це ризик, — сказав він.

— Усе вже ризик, — відповіла вона.

— Ти не розумієш, що він може зробити.

Анна повільно підняла очі.

— Після всього, що сталося… думаю, розумію.

Це вдарило сильніше, ніж крик.

Лука замовк.

Бо знав — вона права.

Наступного вечора Анна їхала сама.

Принаймні так мало виглядати.

Темна машина рухалась порожньою дорогою до старого артпростору на околиці міста — місця, яке давно не використовували офіційно, але яке Влад колись перетворив на одну зі своїх «тихих» точок.

У навушнику тихо прозвучав голос Нікіти:

— Ми на позиціях.

— Прийняла.

Даша сиділа в сусідній будівлі зі снайперським прицілом.

Лука — ближче за всіх.

Надто близько, щоб залишатися спокійним.

— Якщо щось піде не так — я заходжу одразу, — сказав він у канал.

— Ні, — відповів Нікіта. — Чекай сигнал.

— Я не буду чекати, якщо —

— Лука, — голос Анни був тихий, але твердий. — Довірся мені.

Тиша.

Потім коротке:

— Добре.

Але всі знали — це неправда.

Анна зайшла всередину будівлі.

Темрява.

Порожні зали.

Відлуння кроків.

І знайоме відчуття, ніби за нею вже спостерігають.

— Ти прийшла.

Голос Влада прозвучав із тіні.

Він вийшов повільно.

Без охорони.

У чорному пальті, спокійний, як завжди.

Але його очі змінилися.

Стали особистими.

— Ти очікував мене, — сказала Анна.

— Завжди.

Вона стримала напругу всередині.

— Ти знав, що це пастка.

— Так.

— І все одно прийшов.

Влад ледь усміхнувся.

— Ти теж.

Пауза.

Він підійшов ближче.

— Лука десь поруч?

— Боїшся?

— Ні.

Його погляд ковзнув по її обличчю.

— Але він боїться.

Анна мовчала.

— Бо знає, що я можу дати тобі те, чого не дасть він.

— Контроль? Маніпуляції?

— Розуміння.

Вона ледь усміхнулась.

— Ти не розумієш навіть себе, Влад.

На секунду в його очах щось змінилось.

Болюче.

Майже людське.

— Можливо, — тихо сказав він. — Але я принаймні чесний у тому, ким є.

Він зробив ще крок.

Тепер між ними залишалося зовсім мало простору.

— А він ні.

Анна різко відповіла:

— Не смій говорити про нього так, ніби знаєш.

— Я знаю достатньо.

Пауза.

— Він уб’є за тебе.

— А ти?

Тиша.

Влад дивився на неї довго.

— А я змінююся через тебе.

Це прозвучало тихо.

Небезпечно щиро.

Анна відчула холод.

Бо повірила.

І саме це лякало найбільше.

У навушнику голос Нікіти став різкішим:

— Рух зліва. Є люди Влада.

Даша одразу:

— Бачу трьох. Ні… п’ятьох.

Лука вже рухався.

— Він брехав. Він не сам.

Усередині будівлі Анна теж це зрозуміла.

Тіні почали рухатись.

Повільно оточуючи.

Влад помітив її погляд.

І тихо сказав:

— Я не наказував їм заходити.

— Але вони тут.

Його обличчя потемніло.

— Так.

Уперше за весь час Анна побачила — він справді не контролює все.

Один із чоловіків вийшов уперед.

— Час закінчився, Влад. Вона потрібна живою.

Анна завмерла.

Влад різко обернувся.

— Хто віддав наказ?

— Ті, хто стоять вище.

Тиша стала крижаною.

— Відійди від неї, — сказав чоловік.

І саме в цю секунду пролунали постріли.

Скло вибухнуло.

Даша відкрила вогонь першою.

Нікіта зайшов через бічний вхід.

А за ним — Лука.

Швидко. Жорстко. Без вагань.

Хаос накрив приміщення.

Анна ледве встигла пригнутися, коли Влад різко потягнув її вниз, закриваючи собою від кулі.

Вона завмерла.

— Що ти робиш?!

— Те, що мав зробити раніше, — тихо сказав він.

А потім відпустив її.

Лука вже був поруч.

Його погляд зупинився на Владі.

І між ними в ту ж мить виникло щось страшніше за ненависть.

Розуміння.

— Відійди від неї, — холодно сказав Лука.

Влад повільно піднявся.

— Вона сама вирішить.

Анна різко підійшла до Луки.

Без вагань.

І стала поруч із ним.

Цього вистачило.

Влад побачив відповідь у її виборі.

Тиша.

Потім він тихо усміхнувся.

Болюче.

— Так і знав.

Десь позаду ще лунали постріли.

Але між цими трьома зараз була інша війна.

Особиста.

І вона тільки починалася