Розділ 14 .Лінія, яку не перейти

Тиша перед бурею завжди найгірша.

Анна це вже знала.

У кімнаті нічого не змінилося — ті самі стіни, те саме світло, той самий холодний порядок. Але всередині цього місця щось зрушило.

Після того, що сталося, Влад став іншим.

Більш зібраним.

І водночас — більш небезпечним.

Вона це відчувала.

Двері відчинилися пізно вночі.

Він зайшов без слів.

Анна відразу напружилась.

— Ти не спиш, — сказав Влад.

— Не можу, — холодно відповіла вона.

Він кивнув, повільно підійшов ближче.

— Я думав про те, що ти сказала.

— Мені байдуже.

Пауза.

— Дарма.

Його голос був спокійний, але в ньому знову з’явилась та небезпечна нота — не контроль, а напруга під ним.

Влад зробив ще крок.

Анна відступила.

— Не підходь.

Він не зупинився одразу.

— Ти думаєш, що можеш керувати ситуацією словами, — сказав він тихо.

— А ти думаєш, що можеш керувати людьми?

Він опинився занадто близько.

— Я це роблю.

Його рука різко схопила її за плече.

Цього разу жорсткіше.

Без ілюзії вибору.

Анна відчула, як всередині піднімається не страх.

Злість.

Чиста. Гостра.

— Відпусти, — сказала вона.

— Ти все ще не розумієш, — тихо відповів Влад. — Ти тут, бо я так вирішив.

І в цю мить він знову зробив крок за межу.

Не до кінця.

Але достатньо, щоб стало ясно — він втрачає контроль.

І це було найнебезпечніше.

Анна не відступила.

Вона різко вдарила його в груди, вириваючись.

— Я не твоя!

Її голос прорізав тишу.

— Я ніколи не буду твоєю!

Влад на секунду завмер.

І цієї секунди вистачило.

Анна відступила до столу, схопила перше, що було під рукою — важкий металевий предмет — і направила на нього.

— Ще крок — і я вдарю.

Він дивився на неї.

Довго.

У його погляді знову боролися дві речі — контроль і щось темніше.

— Ти не зробиш цього, — тихо сказав він.

— Перевір.

Пауза.

Тиша натягнулась до межі.

— Я люблю Луку, — сказала Анна чітко. — І ти ніколи цього не зміниш.

Це було не просто зізнання.

Це була межа.

Влад повільно вдихнув.

І саме в цю мить — пролунало перше вибухове скло.

Десь унизу.

Потім — постріли.

Крики.

Анна завмерла.

Влад різко обернувся до дверей.

— Вони вже тут… — тихо сказав він.

І в його голосі вперше з’явилось не холодне передбачення.

А напруга.

Двері вибили ззовні.

Швидко. Жорстко.

У приміщення влетів Нікіта — зброя в руках, рухи точні.

За ним — Лука.

І Даша.

Все сталося за секунди.

Лука побачив Анну — і все інше перестало існувати.

Він підбіг до неї, різко притягнув до себе.

— Ти ціла?

— Так…

Її голос зламався на секунду.

Він притиснув її сильніше, ніби перевіряючи, що вона справжня.

Даша тим часом перекривала прохід, тримаючи приціл.

— Він тут, — сказала вона.

Але Влад уже відступив.

Він стояв біля іншого виходу, дивлячись на них.

Спокій повернувся.

Але тепер — холодніший.

— Вражає, — сказав він тихо. — Ви швидше, ніж я очікував.

Лука не відповів.

Його погляд був іншим.

Темнішим.

— Ти зробив помилку, — сказав він.

Влад ледь усміхнувся.

— Я зробив вибір.

Пауза.

Його очі ковзнули до Анни.

На секунду.

І цього вистачило.

— Вона не твоя, — холодно сказав Лука.

— Я знаю, — відповів Влад. — І це робить її ще цікавішою.

Напруга спалахнула миттєво.

Нікіта зробив крок вперед.

— Вихід перекритий.

Влад кивнув.

— Можливо.

І в цю ж секунду світло знову згасло.

Дим. Шум. Хаос.

Коли він розвіявся — Влада вже не було.

Лише порожній простір.

Тиша після бою була глухою.

Анна стояла поруч із Лукою.

Він не відпускав її.

Навіть зараз.

— Він тебе не… — почав він.

— Ні, — тихо сказала вона. — Я не дала.

Він закрив очі на секунду.

Полегшення змішалось із люттю.

— Я вб’ю його, — сказав він тихо.

Анна подивилась на нього.

— Я знаю.

Даша підійшла ближче.

— Це не кінець, — сказала вона. — Це тільки початок.

Нікіта кивнув.

— Тепер він буде діяти жорсткіше.

Лука повільно вдихнув.

І подивився в темряву, де зник Влад.

— Нехай.

Пауза.

— Тепер це вже не його гра.

Анна стиснула його руку.

І вперше за довгий час дозволила собі відчути — вона не одна.

Але війна тільки починалась.

І наступного разу…

ніхто не зробить помилок