Розділ 13 . Дві сторони однієї війни(фінал)

Ніч затягувалась повільно.

Анна не лягала. Вона відчувала: щось змінюється. Не зовні — всередині цього місця. У повітрі. У поведінці охорони. У самому Владі.

Двері відчинилися різкіше, ніж зазвичай.

Він зайшов без звичного спокою.

Його кроки були важчими. Погляд — темнішим.

Анна відразу це відчула.

— Щось сталося, — сказала вона.

Влад мовчав кілька секунд, дивлячись на неї так, ніби боровся із чимось всередині себе.

— Лука почав рухатися швидше, ніж я очікував, — сказав він нарешті.

— Він прийде.

— Так.

Пауза.

Влад зробив крок ближче.

Ще один.

Анна інстинктивно напружилась.

— Не підходь, — тихо сказала вона.

Він зупинився.

Але лише на мить.

— Ти навіть зараз думаєш про нього, — сказав він, голос став нижчим. — Навіть тут.

— Завжди.

Це слово прозвучало чітко.

Влад підійшов ще ближче.

Занадто близько.

— Ти не розумієш, що це означає для тебе, — сказав він.

Анна відступила на крок.

— Я прекрасно розумію.

Його рука різко схопила її за зап’ястя.

Не грубо… але жорстко.

Контроль.

— Ні, — тихо сказав він. — Ти не розумієш.

У цей момент у ньому щось зламалось.

Не холодний розрахунок.

Щось більш темне. Більш особисте.

Анна різко смикнула руку.

— Відпусти.

Він не відпустив.

— Я можу дати тобі інший вибір, — сказав він тихо. — Інший світ. Без нього. Без цієї війни.

Анна різко подалась вперед — не назад.

І вдарила його.

Сильно. Без вагань.

У кімнаті зависла тиша.

Влад не відреагував одразу.

Лише повільно повернув голову назад, дивлячись на неї.

У його очах спалахнуло щось небезпечне.

Але Анна не відступила.

Навпаки.

Вона дивилась прямо на нього.

— Я не твоя річ, — сказала вона чітко. — І не твій вибір.

Влад мовчав.

— І ти ніколи не змусиш мене забути його.

Пауза.

— Я люблю Луку.

Ці слова прозвучали як вирок.

Тиша після них стала майже нестерпною.

Влад повільно відпустив її руку.

Відступив на крок.

Ще один.

Він дивився на неї довго.

Дуже довго.

І в цьому погляді вже не було того темного імпульсу.

Лише холод.

Контроль, який він повернув силою.

— Це була помилка, — сказав він тихо. Не про неї.

Про себе.

Анна стояла нерухомо, але всередині її тіло ще тремтіло.

Влад провів рукою по обличчю, ніби стираючи щось.

— Я не та людина, яка бере силою, — сказав він. — Запам’ятай це.

Анна холодно відповіла:

— Ти вже перейшов межу.

Він кивнув.

— Так.

Пауза.

— І більше не перейду.

Він розвернувся до дверей.

Але перед тим, як вийти, сказав:

— Ти зробила свій вибір.

Анна не відповіла.

— Тепер подивимось, що зробить Лука.

Двері зачинилися.

Анна залишилась одна.

Вона повільно опустилась на підлогу, вперше дозволивши собі слабкість — лише на кілька секунд.

А потім піднялась.

Бо тепер усе стало ще ясніше.

Влад небезпечний не тільки як ворог.

А як людина, яка починає втрачати контроль.

І це означає лише одне:

Наступний крок буде ще жорсткішим.

Десь у місті Лука різко підняв голову.

— Щось сталося, — сказав він.

Нікіта подивився на нього.

— Ти впевнений?

— Так.

Його голос був тихим.

Але в ньому вже звучало щось інше.

Лють.

— Ми близько, — додав він. — Я це відчуваю.

І цього разу він не збирався просто знайти її.

Він збирався забрати її назад.

Будь-якою ціною