Розділ 13 . Дві сторони однієї війни(фінал)

У кімнаті стояла тиша.

Анна сиділа біля вікна, дивлячись на темне місто. Вона не знала, де саме знаходиться — Влад подбав, щоб вона не могла визначити місце. Але одне вона розуміла точно: Лука вже шукає її.

І це було небезпечно.

Для всіх.

Двері тихо відчинилися.

Влад зайшов без поспіху. У руках — чашка чаю.

— Ти майже не їла, — сказав він.

Анна не повернулася.

— Я не залишуся тут довго.

Влад поставив чашку на стіл.

— Можливо.

— Лука знайде мене.

— Я знаю.

Вона різко повернулася.

— Тоді навіщо це все?!

Влад подивився на неї уважно.

— Бо я хотів поговорити з тобою без нього.

Анна відчула, як у грудях стискається щось важке.

— Ти зруйнував життя багатьох людей.

— Я будую систему.

— На наркотиках.

Він мовчав кілька секунд.

— На контролі.

— Це не виправдання.

Влад ледь усміхнувся.

— Ти говориш так, ніби світ ділиться на добро і зло.

— А ти вважаєш, що ні?

Він підійшов до вікна поруч із нею.

— Світ ділиться на тих, хто контролює, і тих, ким керують.

Анна холодно подивилася на нього.

— Лука не такий.

— Лука такий самий, — спокійно відповів Влад. — Просто він вибрав інший ворог.

Вона мовчала.

Бо частина цієї правди боліла.

Влад уважно дивився на неї.

— Ти його любиш.

Це не було питання.

Анна не відповіла.

— Це робить тебе небезпечною.

— Для кого?

— Для всіх нас.

Пауза.

Влад відвернувся від вікна.

— Я думав, що ти просто інструмент, — сказав він тихо. — Слабке місце Луки.

Анна підняла голову.

— А тепер?

Влад дивився на неї довго.

— Тепер я бачу, що ти — причина, чому він бореться.

Тиша між ними стала важкою.

— І це проблема, — додав він.

— Для тебе?

— Для мене.

Анна зробила крок вперед.

— Тоді відпусти мене.

Влад повільно похитав головою.

— Ще ні.

— Чому?

Він відповів не одразу.

— Бо якщо я це зроблю зараз… Лука прийде за мною з усім, що має.

— Він і так прийде.

— Так.

Влад дивився на неї так, ніби намагався запам’ятати кожну рису її обличчя.

— І тоді ця війна стане особистою.

Анна тихо сказала:

— Для мене вона вже така.

Влад зітхнув.

— Я знаю.

Він підійшов до дверей.

Але перед тим, як вийти, зупинився.

— Ти не повинна боятися мене, Анно.

Вона холодно відповіла:

— Я не боюся.

— Добре.

Він ледь усміхнувся.

— Бо я не дозволю нікому тут нашкодити тобі.

Двері зачинилися.

Анна залишилася одна.

Її руки тремтіли.

Вона знала одне: Влад не бреше, коли говорить про захист.

Але це робило ситуацію ще небезпечнішою.

Бо десь у цьому холодному чоловікові починало з’являтися щось інше.

Почуття.

А коли люди на кшталт Влада починають відчувати —

світ навколо них починає горіти.

Тим часом в іншій частині міста Лука стояв над картою.

Нікіта мовчки дивився на нього.

— Ми знайшли сигнал машини, — сказав він. — Але потім його заглушили.

Лука стиснув кулак.

— Це Влад.

— Так.

Пауза.

— Він хоче, щоб ти прийшов.

Лука підняв голову.

Його очі були темними.

— Тоді я прийду.

Нікіта тихо сказав:

— Це може бути пастка.

— Це точно пастка.

Лука повільно вдихнув.

— Але він забрав не ту людину, з якою можна торгуватися.

— Ти впевнений?

Лука відповів тихо, але так, що навіть Нікіта відчув холод.

— Ні.

Пауза.

— Він забрав ту, за яку я знищу все.

І в цю мить війна справді почалася.

Бо тепер у цій грі було щось сильніше за владу.

Любов.