Розділ 13 . Дві сторони однієї війни(продовження)

Даша не спала.

Повідомлення Влада не було випадковим.

Він не лякав — він позначав.

Ти під наглядом.

Ти більше не тінь.

Вона сиділа в машині навпроти старої автомайстерні — однієї з точок, де раніше працювали люди Алефтіни. Тепер там було тихо. Надто тихо.

— Підтверджую, — сказала вона у мікрофон, ледь рухаючи губами. — Об’єкт активний. Є нові обличчя. Не з попереднього складу.

У навушнику — голос куратора:

— Ти впевнена, що це люди Влада?

— Вони не демонструють силу. Вони перевіряють периметр. Це його стиль.

Пауза.

— Не втручайся.

Даша ледь усміхнулась.

— Пізно.

Всередині майстерні зустріч уже почалася.

Даша зайшла без поспіху — впевнено, як людина, якій тут не чужо. На ній була шкіряна куртка, волосся зібране, погляд холодний.

— Ти запізнилась, — сказав чоловік за столом.

— Я приходжу тоді, коли потрібно, — спокійно відповіла вона.

Він оцінив її уважно.

— Кажуть, ти знаєш маршрути, які не засвітилися після складу.

— Кажуть багато.

— Нам потрібні нові канали.

Вона мовчала.

— Влад цінує тих, хто швидко адаптується.

Ім’я пролунало прямо.

Ось воно.

Вона повільно сіла навпроти.

— Влад цінує результат чи лояльність?

Чоловік усміхнувся.

— Одне без іншого не існує.

— Помиляєшся, — тихо сказала вона. — Лояльність купується страхом. Результат — розумом.

На мить у кімнаті стало тихіше.

— Ти не боїшся його?

— Боюсь, — чесно відповіла вона. — Але не настільки, щоб помилятися.

Це спрацювало.

Чоловік кивнув.

— Є партія. Невелика. Перевірка. Якщо все чисто — підеш далі.

— Куди?

Він нахилився ближче.

— До нього.

Серце вдарило сильніше.

Але зовні — нічого.

— Коли?

— Скоро.

Через годину Даша передавала координати поліції.

— Це не просто поставка, — сказала вона куратору. — Це тест. Він перевіряє нових людей.

— І ти готова піти далі?

Вона подивилась на темне небо.

— Якщо це приведе до нього — так.

— Ризик надто високий.

— Він уже вийшов на Анну.

Тиша.

— Це не має впливати на рішення.

— Вже має.

Куратор важко видихнув.

— Добре. Ми підготуємо групу. Але якщо ситуація вийде з-під контролю —

— Я знаю правила.

— Ти занадто глибоко всередині, Даша.

Вона тихо відповіла:

— Саме тому я йому й потрібна.

Того ж вечора вона побачила його вперше.

Не близько.

Не прямо.

Чорна машина з затемненими вікнами зупинилась на протилежному боці вулиці, коли передавали «перевірочну» партію.

Даша стояла поруч із вантажем, роблячи вигляд, що перевіряє товар.

І відчула.

Погляд.

Він дивився зсередини машини.

Спокійно. Оцінююче.

Ніби розглядав не людину — а інструмент.

Двері не відчинилися.

Машина не сигналізувала.

Вона просто стояла.

Кілька довгих секунд.

А потім повільно поїхала.

Телефон у кишені завібрував.

Невідомий номер.

«Ти краще, ніж я очікував.»

Вона не відповіла.

Друге повідомлення:

«Не зрадь мене.»

Даша повільно вдихнула.

— Зраджу, — прошепотіла вона. — Обов’язково.

Але всередині вперше з’явилося інше відчуття.

Влад не просто шукав виконавців.

Він відбирав тих, хто здатен мислити.

І якщо він вирішить, що вона варта більшого — він наблизить її до себе.

Надто близько.

Даша підняла погляд на темну дорогу, де зникла його машина.

— Тепер ти бачиш мене, — тихо сказала вона. — А я — тебе.

І гра перейшла в нову фазу.

Бо тепер у неї був шанс.

Підійти до Влада настільки близько,

щоб одного разу натиснути гачок —

не як наркодилерка.

А як офіцер поліції.