Розділ 13 . Дві сторони однієї війни

Даша ніколи не планувала ставати подвійним агентом.

Спочатку це було просто завдання.

Холодне. Чітке. Поліцейське.

Проникнути.

Завоювати довіру.

Зібрати інформацію.

І зникнути.

— Ти розумієш, куди заходиш? — запитав її куратор тоді, у тісному кабінеті з погано зачиненими жалюзі.

— Так.

— Там не буде правил. Не буде підстраховки. Якщо зламаєшся — тебе не витягнуть.

— Я не зламаюся.

Вона сказала це спокійно. Без героїзму.

Просто факт.

Так Даша з’явилася у світі наркотрафіку — під новим ім’ям, з новою історією, з роллю наркодилерки, яка вміє домовлятися, не ставить зайвих питань і не боїться брудної роботи.

Її прийняли швидко.

Бо вона не грала.

Вона справді навчилася бути жорсткою.

Спочатку це були дрібні поставки.

Потім — контакти.

Потім — люди.

Даша бачила, як працює система зсередини.

Хто віддає накази.

Хто миє гроші.

Хто зникає, коли стає зайвим.

І серед усіх імен постійно звучало одне.

Алефтіна.

Жінка, яка контролювала контрабанду, не світячись напряму. Жінка, що керувала через інших. Через страх.

Даша підбиралася до неї повільно.

Обачно.

Передавала інформацію поліції — маршрути, склади, посередників.

Кожен крок — ризик.

Кожна помилка — смерть.

Але вона трималась.

Бо знала, для чого це.

Все змінилося, коли у грі з’явився Влад.

Його ім’я не звучало вголос.

Його не бачили.

Але після нього люди зникали.

Склади переходили під новий контроль.

Канали перебудовувались.

І навіть Алефтіна почала нервувати.

Тоді Даша зрозуміла: це вже не просто операція. Це щось значно глибше. Значно небезпечніше.

І саме тоді поліція дала нове завдання:

— Ти маєш залишитися всередині.

— Алефтіна — не фінальна ціль.

— Нам потрібен Влад.

Даша мовчала кілька секунд.

— Ви знаєте, що він робить із тими, хто працює проти нього?

— Знаємо.

— І все одно хочете, щоб я залишилась?

— Так.

Пауза.

— Бо ти єдина, хто настільки близько.

Вона кивнула.

І залишилась.

Але потім у цій історії з’явилась Анна.

Спочатку — як ім’я.

Потім — як обличчя.

Потім — як ризик.

Коли Даша дізналась, що її двоюрідна сестра опинилась поруч із Лукою — людиною, яка ламала наркотрафік зсередини, — усе змінилося.

Раптом це стало особистим.

Вона більше не просто агент.

Вона — сім’я.

І саме тоді настав момент вибору.

— Ти занадто близько до них, — сказав куратор. — Якщо треба буде, ми використаємо це.

— Ні.

— Даша, це операція.

— Ні, — повторила вона спокійно. — Анну ви не чіпаєте.

— Ти починаєш втрачати дистанцію.

— Я починаю бачити межу.

Тиша.

— Ти поліція, — холодно сказав він. — Пам’ятай, на чиєму ти боці.

Даша подивилась йому в очі.

— Саме тому я й не дам вам зробити її приманкою.

Він довго мовчав.

— Добре. Але відтепер — жодної самодіяльності.

Вона нічого не відповіла.

Бо вже знала: доведеться діяти самостійно.

Ніч, коли Влад вперше спробував викрасти Анну, стала точкою неповернення.

Даша зрозуміла:

Гра закінчилась.

Тепер — війна.

І тепер вона не могла бути лише спостерігачем.

Вона залишалась подвійним агентом.

Але зробила остаточний вибір.

Не за Лукою.

Не за кримінальним світом.

Не за особистою помстою.

За поліцією.

За законом.

І за Анною.

Бо вперше за весь час зрозуміла:

Влад не просто будує імперію.

Він будує систему, у якій не залишиться місця ні для поліції, ні для тих, хто чинить опір.

І якщо його не зупинити зараз — зупинити буде вже нікому.

Даша стояла біля вікна, дивлячись на нічне місто.

Телефон у руці завібрував.

Нове повідомлення. Без номера.

Лише текст:

«Ти зробила вибір. Тепер подивимось, чи переживеш його.»

Вона повільно вдихнула.

— Пізно лякати, — прошепотіла.

І вперше за довгий час дозволила собі відчути страх.

Не за себе.

За тих, кого Влад уже почав втягувати у свою гру.