Розділ 11. Гра тіней

Склад після першого зіткнення здавався тим самим, але повітря змінилося. Напруга була густою, як туман, і Анна відчувала кожен рух, кожен подих поруч із Лукою. Вона вже не була стороннім спостерігачем — тепер її вибір і дії могли змінити хід гри.

Він стояв поруч, спокійний, холодний, але з присутністю, яка робила її свідомою кожного власного руху. Її серце билося швидше, і кожен погляд Лукі, кожен його ледь помітний крок створював дивний, майже фізичний тиск. Це не була сила — це була влада, контроль і близькість, яку неможливо ігнорувати.

— Анно, — його голос тихий, але проникливий. — Ти готова діяти?

Вона не відповіла відразу. Дивилася на двері, за якими вона знала — люди Алефтіни могли з’явитися будь-якої секунди. Вона відчула адреналін, але не страх. Її власний страх перетворився на гостру ясність: вона не просто поруч, вона частина того, що зараз станеться.

— Так, — сказала нарешті, глибоко вдихнувши. — Але не заради тебе. Заради себе.

Лука відкинув тінь від обличчя і поглянув на неї так, що Анна відчула, ніби його погляд проникає крізь шкіру. Це було небезпечно і одночасно… захопливо. Еротичний тиск, напруга між контролем і свободою, ставали майже відчутними фізично. Вона могла відчути його дихання, навіть не наближаючись.

— Тоді слухай уважно, — сказав він. — Ми розділимося. Я піду на передову, щоб затримати її людей. Ти йдеш з Нікітою через тінь. Не доторкайся до них, якщо не маєш абсолютної необхідності, і використовуй власний розум.

— А якщо… — вона ледь відважилася.

— Якщо що? — холодно, майже глухо.

— Якщо я… не зможу стримати себе поруч із тобою?

Тут він усміхнувся. Ледь помітно, але усмішка пройшла як холодний струм по її спині.

— Тоді я зможу стримати тебе, — промовив він низьким голосом. — Або ми обидва опинимось у пастці.

Її серце пропустило удар. Це була не загроза — це була обіцянка, що межа між контролем і бажанням стане реальною, майже фізичною.

— Тоді я готова, — відповіла вона, і в її голосі не було сумнівів.

Вони розділилися. Лука зник у темряві передового сектора, залишивши Анну з Нікітою. Вона відчула, як тінь і холод навколо стають інструментами, які вона мусить використовувати. Кожен крок, кожен рух створював небезпеку. Але водночас вона відчула силу: вона могла діяти самостійно, і це робило її живою, справжньою.

— Нікіта, — шепнула вона, — ми готові?

— Завжди, — відповів він. Його руки були спокійними, але в очах світилася тривога. — Але обережно: вона відчуває навіть найменший страх.

Вони рухалися вздовж стін, тінь за тінню, поки не почули тихий скрегіт металу. Це була перша пастка Алефтіни.

— Стоп, — прошепотіла Анна. — Тепер.

Вона вийшла з-за контейнера, рухаючись не швидко, а впевнено. І в той самий момент Алефтіна з’явилася у дверях іншого проходу. Її погляд миттєво зустрів Аннін — і тиск став майже непомітно фізичним.

Анна відчула, як поруч із нею Лука, навіть здалеку, фокусує увагу на кожному її русі. Контроль і бажання, небезпека і еротична напруга змішалися в один гострий стан.

— Тепер твій хід, — промовила Алефтіна ледве чутно.

— Я знаю, — відповіла Анна тихо, і в її очах була нова рішучість. — І цього разу граю я.

У наступну секунду тінь простору розірвалася рухами: Нікіта намагався обійти людей Алефтіни, Анна використала своє положення, щоб відвернути увагу, а Лука з іншого боку вже контролював ситуацію.

Це була не перестрілка. Це була психологічна дуель. І водночас кожен рух Лукі, кожен погляд, що зустрічав Анну, посилював еротичний, ледь помітний тиск між ними.

Вона вперше відчула справжню владу — не лише над ситуацією, а над собою, над страхом, над бажанням.

— Це тільки початок, — прошепотів Лука, коли їхні погляди зустрілися через кімнату.

— Я знаю, — відповіла вона, і її серце билося шалено.

Тінь і світло, контроль і бажання, небезпека і сила — усе змішалося в цій кімнаті. І Анна зрозуміла: тепер вона не просто учасник гри. Вона — активний гравець, і наступний хід буде її власним.