Розділ 10 .Межа довіри (фінал)

Темрява складу стала густішою, коли Лука зробив крок уперед. Його очі, холодні й безкомпромісні, сканували простір. Анна відчула, як напруга в кімнаті зрісла до критичної межі: три лідери й один посередник, і від їхніх рішень залежало більше, ніж життя окремих людей.

— Нікіта, — сказав Лука тихо, але так, щоб його почули всі, — ми зупинимо її.

— Ти… ти можеш? — Нікіта ледве стримав здивування. Його плечі ще тремтіли від страху.

— Можу. Але не силою. — Лука зробив крок ближче до Анни, не відводячи погляду від Алефтіни. — Вона не зламає тих, хто розуміє її правила.

Анна дивилася на Лука, відчуваючи його контроль і водночас щось глибше: лідер, який керує не лише людьми, а ситуацією, психологією, часом і простором.

— Ми діємо разом, — продовжив він, повернувшись до Нікіти. — Ти поки що йдеш на передову. Я прикриваю твої кроки.

Нікіта кивнув, на його обличчі з’явилася рідкісна рішучість.

— Я готовий.

— Добре, — Лука підвів руку, пальцями окреслюючи межу простору. — Її люди зараз у двох секторах. Ти входиш у сектор А, я — у сектор Б. Ми діємо синхронно. Будь обережний. І пам’ятай: вона вбиває не тільки фізично, але й психологічно. Не давай їй жодної слабкості.

Анна відчула, як по спині пробіг холод. Вона знала, що ця ніч змінить усе: тепер вони не могли відступити.

— А я? — запитала вона тихо, дивлячись на Лука.

— Ти залишаєшся тут, — холодно, але м’яко сказав він. — Ти спостерігаєш. І не втручаєшся.

— А якщо вона доторкнеться до мене? — голос Анни не тремтів, але серце билось шалено.

— Вона не зможе. Ти під моїм захистом.

Лука взяв у руки рацію і коротко шепнув Нікіті інструкції. Вони розійшлися в темряві складу, рухи тихі, практично безшумні.

Анна залишилась сама серед контейнерів. Її очі стежили за кожним рухом у півтемряві. Вона відчувала, як тиск від присутності Алефтіни наростає: її впевненість, холод, контроль — все це стало майже відчутним фізично.

І тоді вона почула тихий звук — сигнал Нікіті. Короткий.

— Він увійшов.

Завмерла. Серце шалено б’ється.

Лука тихо увійшов у інший сектор. Анна бачила лише тінь, що ковзала серед контейнерів. Його рухи спокійні, але кожен крок був вирішальним.

— Вона тут, — шепнув Нікіта. — Я бачу її.

Алефтіна сиділа за столом у напівтемряві. Її очі блищали, ніби вогонь у пітьмі.

— Ти смієш приходити сюди, — промовила вона холодно. — Ти не розумієш правил.

— Я знаю правила, — відповів Лука спокійно. — І знаю, що ти хочеш зламати його.

— І що ти зробиш? — глухо усміхнулася Алефтіна.

— Зупиню, — тихо. Його рука легенько торкнулася рації. — Але не тільки силою.

У цей момент Нікіта діяв — тихо, впевнено. Він з’явився з-за контейнера, використовуючи тінь і час, щоб наблизитися. Лука прикривав його рухи, координував кроки, змушуючи Алефтіну реагувати.

— Ти не думаєш, що можеш мене зупинити, — сказала вона спокійно, але її погляд помітно напружився.

— Я не думаю, — відповів Лука ледве чутно. — Я знаю.

І тут Анна відчула, як на її шкірі стискається тиск: психологічна гра досягла піку. Алефтіна розуміла, що її противники не просто реагують — вони передбачають її хід.

— Система працює, — шепнув Нікіта, — її люди вже намагаються перенаправити канали, але я тримаю їх.

— Добре, — Лука не підняв голосу, але його слова звучали як вирок. — Тримай так ще хвилину.

І тоді сталося.

Алефтіна нахилилась трохи вперед, намагаючись зламати психологічний тиск, але Лука стояв спокійно, як скеля. Його контроль, холод і точність рухів змусили її зробити крок назад.

— Ти… — тихо промовила вона.

— Я не дозволю тобі забрати його, — холодно відповів Лука. — І не дам тобі зламати нас.

Анна зрозуміла: це була не просто фізична зупинка. Це була повна психологічна битва. Алефтіна програла перший раунд, навіть не стріляючи.

Нікіта стояв поруч, трохи видихнувши, усвідомлюючи, що тепер у нього є шанс.

— Дякую, — прошепотів він до Луки, ледве чутно.

— Ще не кінець, — відповів Лука. — Вона завжди повертається.

Анна відчула, як всередині щось змінилось. Вона була свідком сили, яку неможливо виміряти лише зброєю. І знала: тепер, коли Лука та Нікіта зупинили перший удар Алефтіни, наступний крок буде ще небезпечнішим.

— Наступна гра почнеться швидко, — сказала Анна тихо. — І ми готові?

Лука не відповів. Його погляд був спрямований на Алефтіну, яка тепер відступала в тінь.

І Анна знала: ніч тільки починається.