Розділ 10 .Межа довіри продовження

Анна стояла нерухомо, дивлячись на Алефтіну. Вона відчула, що холодна впевненість цієї жінки здатна зламати будь-кого, навіть Луку. Але разом із цим відчуттям прийшла дивна ясність: страх був частиною її нового стану, але не визначав її.

— Ти дійсно думаєш, що можеш зі мною говорити? — тихо, але холодно спитала Алефтіна. — Тут, у моєму світі?

— Я не боюся, — сказала Анна, на диво спокійно. — І якщо ти хочеш щось змінити — говори прямо.

Лука напружився поруч, його руки стислися в кулаки. Він не казав нічого, але присутність була достатньо важкою, щоб Анна відчула вагу вибору, який відтепер залежав не лише від неї.

— Ти думаєш, що Марко — це проблема? — запитала Алефтіна, підходячи ближче. — Він лише перший крок. Я вже давно планую наступний хід. Ти можеш або стати моїм козирем, або загинути в цій грі.

Анна відчула, як серце б’ється швидше, але це був не страх. Це була хвиля адреналіну, яка робила її гостріше усвідомлювати ситуацію. Вона помітила, як Лука дивиться на неї — не як на захист, а як на гравця.

— І що ти пропонуєш? — запитала вона спокійно, ніби вивчаючи карту бою.

— Угоду, — сказала Алефтіна. — Ти залишаєшся живою. Тобі дозволяється діяти всередині моїх структур. Ти можеш втрутитися, але тільки під моїм контролем.

Анна обернулася до Луки. Його очі темніли. Він ніколи не виявляв такої відкритої напруги, але зараз кожен його м’яз мовчав і напружувався.

— Ти справді дозволиш їй торкнутися мене? — запитала Анна тихо.

— Ні, — відповів Лука. — Але ти мусиш вирішити сама.

— Я вже вирішила, — промовила Анна. — Але не для неї. Не для тебе. Для себе.

Алефтіна усміхнулася так, ніби зрозуміла, що перед нею стоїть новий вид гравця — той, хто здатен зробити власний вибір всередині системи, якою вона керує.

— Добре, — сказала вона. — Тоді ми починаємо гру.

У цей момент двері складу відчинилися ще раз. На порозі з’явився Марко. Його очі палахкотіли злостю та страхом.

— Ти не думаєш, що можеш обійти мене, — сказав він, дивлячись на Анну, — і залишитися цілою?

Анна тихо посміхнулася: вона більше не боялася його. Вона вже знала, що у цій грі є лише один шлях вижити — контролювати власні дії.

— Я не обійду. Я граю, — сказала вона.

Тиша в складі була глухою. Чотири сили стояли один проти одного: Лука, Алефтіна, Марко і Анна. І вперше Анна відчула, що тепер не просто об’єкт чи фігура, а частина руху, який змінить правила гри.

І це була гра на виживання.

— Тоді почнемо, — промовила Алефтіна тихо. — Нехай виграє найсильніший.

Анна глибоко вдихнула. І зрозуміла: ніч тільки починається.

Хаос і контроль, страх і бажання, влада і вибір — усе змішалося в одному моменті. І тепер вона знала точно: відступу немає.

Її очі зустрілися з поглядами трьох лідерів.

Вибір вже був зроблений.

Але хто виграє — поки що невідомо.