Розділ 10 .Межа довіри продовження

Анна мовчала.

Навіть подих стримала, ніби будь-який звук міг зірвати те, що зараз відбувалося.

На іншому кінці Лука теж мовчав кілька секунд. Вперше — не як стратег. Як людина, яка обирає, що саме зруйнує все остаточно.

— Я не борюся з наркотиками, — сказав він тихо.

Слова впали рівно. Без виправдань.

Анна заплющила очі.

— Я це вже чула.

— Ні, — перебив він. — Ти чула версію Марко.

Пауза.

— А тепер слухай мою.

Він говорив повільно, ніби кожне слово проходило крізь щось болюче.

— Я не можу знищити цей потік. Ніхто не може.

— Якщо його розірвати — з’являться десять нових. Жорстокіших. Без правил.

Анна відчула, як холод пробігає по спині.

— Тому ти… очолив його?

— Ні. Я його обмежив.

Тиша.

— Я прибираю тих, хто продає дітям.

— Тих, хто жене синтетику без контролю.

— Тих, хто працює без меж.

Він замовк на секунду.

— І залишаю тих, кого можу тримати.

Анна прошепотіла:

— Це не боротьба… це система.

— Так.

Слово прозвучало як постріл.

— Брудна. Нечесна. Жорстока.

Пауза.

— Але вона зменшує шкоду.

Анна відкрила очі.

Марко стояв навпроти. Чув кожне слово.

Не перебивав.

Лише дивився.

— Ти думаєш, це виправдання? — тихо спитала вона.

— Ні.

— Тоді що?

Лука відповів не одразу.

— Це правда.

Тиша.

— І тепер ти знаєш, ким я є.

Анна відчула, як у грудях щось боляче стискається.

— Ти міг сказати раніше.

— Ти б пішла.

Пауза.

— А тепер?

Він не відповів.

І саме мовчання стало відповіддю.

Марко повільно зробив крок ближче.

— Він гарно говорить, — сказав спокійно. — Завжди вмів.

Анна не відвела погляду від нього.

— Ти згоден?

Марко знизав плечима.

— Він справді зменшує хаос.

Пауза.

— Але робить це… для себе.

Анна відчула, як її тягне в різні боки.

— А ти?

— Я хочу зруйнувати його монополію.

— І що буде після?

Марко не відповів.

І це було найчесніше.

— Анно, — голос Луки став тихішим. — Послухай уважно.

Вона повернулась до телефону.

— Так.

— Те, що ти зараз бачиш — тільки початок.

Пауза.

— Марко не просто хоче частку.

— Я знаю.

— Ні, — різко. — Ти не знаєш.

Тиша.

— Він готовий запустити нову хвилю. Без обмежень. Без контролю.

Анна перевела погляд на Марко.

Той не заперечував.

— Це правда? — спитала вона.

Марко мовчав кілька секунд.

Потім:

— Я готовий прибрати правила, які встановив він.

— Це означає…

— Це означає свободу ринку.

Анна відчула, як холод стає фізичним.

— Це означає хаос, — тихо сказала вона.

Марко не відвів погляду.

— Так.

Пауза.

— І можливість почати з нуля.

Телефон у руці Анни став важким.

— Ти чуєш? — спитав Лука.

— Так.

— Тепер ти розумієш, чому я не можу його відпустити.

Тиша.

— І чому ти не можеш бути між нами.

Слова вдарили різко.

— Я вже між, — прошепотіла вона.

— Ні.

Голос Луки став твердим.

— Ти або зі мною.

— Або проти.

Повітря ніби зникло.

Анна повільно вдихнула.

— Це ультиматум?

— Це реальність.

Пауза.

— Якщо ти залишишся там… я прийду.

— Я знаю.

— І тоді Марко помре.

Тиша.

Анна відчула, як серце пропускає удар.

— А якщо я піду до тебе?

Довга пауза.

— Тоді помре щось у мені, — тихо сказав Лука.

І вперше в його голосі з’явилося те, чого вона ніколи не чула.

Беззахисність.

Марко зробив ще крок.

— Він змушує тебе обрати.

Анна не дивилась на нього.

— А ти?

— Я даю тобі можливість залишитися.

— І стати ким?

Марко відповів спокійно:

— Тим, хто більше не боїться темряви.

Тиша.

Світ звузився до двох голосів.

До двох правд.

До двох шляхів.

Анна заплющила очі.

І зрозуміла:

вибір більше не про любов.

І не про страх.

А про те, яку версію себе вона зможе витримати після.

Телефон тремтів у руці.

Лука мовчав.

Чекав.

Марко — теж.

І вперше за весь цей час… рішення справді було тільки її.