Розділ 3. Межа світла і тіні фінал кульмінації

Лука сидів у кабінеті, погляд застиг на екранах. Контейнери, маршрути, маркування — щось було не так. Дуже дрібна, майже непомітна зміна, але для нього — сигнал. Його пальці стиснули край столу.

— Марко… — промовив тихо, ледве чутно. — Ти забув, хто тут контролює гру.

Він піднявся і рушив коридором складу. Його кроки були повільними, точними. Не видаючи гніву, він давав сигнал: будь-яка помилка — це наслідок, а не випадок.

Охоронці й підлеглі відчули його присутність відразу. Не фізично — психологічно. Він не наказував, не кричав. Просто бути в кімнаті з Лукою означало відповідати за кожен рух, слово, погляд.

Марко стояв біля одного з контейнерів, намагаючись залишатися спокійним. Лука наблизився, його погляд прорізав його наскрізь, холодний і гострий, як лезо.

— Ти думав, що можеш піти непоміченим, — сказав Лука тихо, — але нюх на зраду у мене гостріший за твою хитрість.

Марко ковтнув, його руки тремтіли, але він не показував. Він вже зробив крок і не міг відступити.

— Це лише початок, — відповів він тихо. — Я знаю, що ти все зрозумієш тільки через час…

Лука кивнув. Час для нього не існував так, як для інших. Єдиний критерій — результат.

— Час для тебе закінчується дуже скоро, — сказав він, і повітря ніби стало щільнішим. — А для мене починається гра, яку ти навіть не зрозумів.

У той самий час Анна стояла на порозі свого класу, спостерігаючи за порожнім коридором. Вона відчула, як тиск у грудях став майже фізичним. Серце билося швидше, дихання уривчасте.

— Я… — вона спробувала промовити щось, але слова застрягли в горлі. — Я не можу…

Внутрішній контроль ламався, але вона ще не дозволяла собі повністю піддатися відчуттю. Кожна думка про Луку одночасно захоплювала і лякала. Його присутність у її уяві була як тяжіння, від якого не можна відірватися.

Вона зробила кілька кроків назад, притискаючи долоні до грудей, відчуваючи, як межа між страхом і бажанням розмивається.

— Не можна… ще не можна… — прошепотіла вона, тримаючи себе в рамках, але відчуваючи, що ці рамки тріщать.

Марко ж відчував, як Луку майже фізично відчуває його дії. І це робило його маленьку перемогу одночасно солодкою і небезпечною. Але в цій грі він вже на межі, бо кожна дрібниця може стати останньою.

Лука повернувся до кабінету, спостерігаючи за всім, хто залишався поруч. Його холодні очі не пропускали жодної деталі. Кожен рух — під мікроскопом, кожен погляд — потенційна слабкість.

— Кожен, хто думає, що може мене обдурити… — промовив Лука сам собі. — — Випробовування почалося.

Три світи стискалися разом:

Анна, яка стоїть на межі власного контролю;

Марко, який зробив перший відкритий крок проти Луки;

і сам Лука, який відчуває запах зради і готовий реагувати з холодною точністю.

Ніч навколо складу була темною і щільною, як шкіра тварини, що чекає на жертву. І всі три світи знали одне: гра тільки починається, і втрачати контроль ніхто не має права.