Розділ 3. Межа світла і тіні кульмінація

Анна сиділа за партою, руки стискаючи краєчок зошита. Її дихання стало поверхневим, серце билося так, ніби хотіло вирватися назовні. У голові крутилися образи Луки — його погляд, тиша, що обволікала клас, навіть його мовчазна присутність, коли він сидів на останній парті.

— Це небезпечно… — прошепотіла вона. — Це не просто думки… Я не можу дозволити собі це.

Вона відчула холодний тиск у грудях, наче хтось стиснув її серце невидимими руками. Це не фізичний страх — це психологічний контроль, який вона сама собі дозволила. Кожна думка про Луку відчувалася як втягування у вир, з якого не було виходу.

Вона різко підвелася і відсунула парти. Серце глухо стукало. Пальці тремтіли, але вона мусила піти. Вийшовши з класу, Анна відчула, як її власна дисципліна починає ламатися. Ці почуття, вона зрозуміла, — небезпечні. І найгірше — вона не могла їх відпустити.

Тим часом Марко тихо рухався порожнім портом. Камери фіксували кожен його крок, але він знав, що Лука не відстежує дрібниць. Щось маленьке, непомітне для всіх, крім Луки, Марко вже підготував.

Він набрав координати одного з контейнерів, перевіреного кілька днів тому, і змінив позначення вантажу. Ніби помилка системи, нібито збій у документах. Але насправді — маленький сигнал, перша шпарина у броні Луки.

— Це лише початок, — подумав Марко, спостерігаючи за монітором. Його серце билося швидше, але він виглядав спокійним. — Щоб вийти на нього, треба спочатку знайти слабкість. І вона є.

Він відкинувся в кріслі і розслабився, відчуваючи легку насолоду від того, що його перший крок залишиться непоміченим, принаймні на кілька годин.

Лука сидів у кабінеті на складі, ковтаючи холодне повітря. Його очі ковзали по екранах моніторів, але увага була не на цифрах і схемах, а на відчутті. Запах зради. Ледь відчутний, як стружка металу на шкірі.

— Марко, — прошепотів він сам собі. — Ти почав рухатися.

Його пальці стискали край столу, і напруга в тілі наростала. Лука не чекав помилок. Він створював помилки. І зараз йому було достатньо дрібниці — неправильно підписаного документа, зміненого маркування вантажу — щоб відчути запах зради.

Він не підвищував голосу. Не наказував. Він лише дозволив тиші і погляду робити свою роботу. Кожен охоронець і підлеглий, хто перебував поруч, миттєво відчував його присутність. Не фізично, а психологічно: тонкий контроль, який стискав, як невидима петля.

— Хтось грає проти мене, — промовив Лука тихо. — І я знаю, хто.

Він підвівся і повільно пройшов по кабінету, дивлячись на всіх, хто перебував у кімнаті. Жодних наказів, жодних погроз. Тільки погляд. І кожен, навіть найсміливіший, відчував: помилка може коштувати життя.

Марко ще не знав, що Луку важко обдурити. Але саме ця впевненість і робила його відкриту дію такою небезпечною.

Анна тим часом підходила до дверей класу, намагаючись зібрати себе. Її руки все ще тремтіли. Вона зрозуміла: її почуття до Луки небезпечні. Не просто небезпечні для її душі — вони можуть змінити її життя. Вона відчула страх і збудження одночасно.

— Я не можу… — прошепотіла вона, відчуваючи, що втрачає контроль. — Це неможливо…

І водночас не могла відпустити.

Три світи — її страх, зрада Марко, контроль Луки — стискалися у невидимий вузол. І перша нитка вже тріснула.

Ніч розтягувалася, як тьмяна тінь. І найбільша небезпека була там, де її найменше чекали.