Розділ 3. Межа світла і тіні продовження

Анна сиділа в порожньому класі після уроків. Дошка ще світилася білими крейдовими лініями, а під партою тихо скрипіла її сумка. Вона стиснула ручку у долоні, відчуваючи дивне, давляче присутність того, кого вона навіть не мала права пам’ятати.

— Це неможливо… — прошепотіла вона, дивлячись у вікно. — Я не можу так думати…

Її серце билося швидше, ніж мало б, а думки крутилося навколо Луки. Це не була звичайна симпатія. Це був тиск — психологічний, невидимий, майже фізичний. Кожне його слово, кожен погляд з останньої парти — ніби він залишив відбиток у її свідомості. Вона знала, що дозволяє себе вести, і це страшило.

— Чому я відчуваю це? — вона стиснула зуби. — Він… він не з цього світу. І все одно…

Її пальці тремтіли. Клас був порожнім, але вона відчувала його присутність як вагу, що притискає до землі. Вона хотіла забути, відкинути думки, але кожен спогад лише посилював напругу.

У той же час Марко крокував по порту, обережно перевіряючи камери та записки. Його рухи були сплановані, а серце билося з адреналіном — це не страх, а азарт. Кожен його крок наближав момент, коли він зможе перевірити лояльність Луки.

— Перший сигнал уже пройшов, — подумав Марко, дивлячись на монітори. — Зараз треба чекати помилки. Він не підозрює. Ще ні.

Він тихо набрав номер контактної особи. Кожне слово було холодним і точним:

— Все готово. Як тільки буде сигнал — я дію.

— Чекати?

— Так. Хай думає, що контролює ситуацію. Але справжня гра почалася.

Марко відчував, як піднімається хвиля напруги — не від страху, а від влади. Це була його перша реальна дія проти Луки, і вона приносила йому дивний, небезпечний кайф.

Лука сидів у своєму кабінеті на складі і дивився на карту портів. Його пальці торкалися холодного скла столу, але думки були в іншому місці. Нічого не видавало тривоги, але він відчував сигнал зради, невидимий, як тінь.

— Хтось почав рухатися за спиною… — промовив він тихо. — Але хто?

Він підняв телефон і перевірив дані камер. Маленька деталь видалася йому неприродною: один з працівників порту, який зазвичай мовчки виконував накази, змінив маршрут і поведінку.

— Марко? — подумав Лука.

Ні, ще зарано робити висновки. Але холод прокотився по спині. Контроль завжди починається з дрібниць.

Він сів знову, тихо видихнув і дозволив собі думати лише про одну річ: будь-який крок проти нього — це війна, а війна не пробачає слабких.

Анна закрила очі. Вона знала, що тягне її у невидиму пастку. Це був тиск, який не можна ігнорувати. Кожна думка про Луку була приємною і одночасно болісною — як холодний подих в обличчя. Вона не могла відступити, навіть якщо хотіла.

Марко зробив перший крок, Лука помітив перші тріщини, Анна відчула невидимий контроль…

І ніч почала розтягуватися на три світи, що наближалися до вибуху.