Розділ 3. Межа світла і тіні

Анна стояла біля дошки, обличчям до класу, але думки були зовсім не тут. Учні писали вправи, повторюючи правила граматики, а вона відчувала дивний тиск у грудях. Немов хтось дивиться на неї не очима, а присутністю.

— Control and power are not the same, — вимовила вона тихо, майже для себе. — Power can be taken, control is given… even unwillingly.

Її власні слова відлунювали в голові. Вона знала, що щось змінюється — не в класі, а в ній самій. Контроль, який вона зазвичай мала над собою і своїм простором, раптом почав тремтіти. Серце билося швидше, хоча причин для страху не було.

Вона закрила зошит і, ніби відганяючи думку, пройшла між партами. Учні не помічали нічого, але вона відчувала кожен свій крок як втрату рівноваги.

— Це неможливо… — прошепотіла вона, стискаючи ручку у долоні. — Я не можу думати про нього. Це… неправильно.

Тим часом у іншому кінці міста Марко робив свої перші кроки. Його пальці тремтіли на телефоні, але він не дозволяв собі цього показати. Кожен дзвінок, кожне слово — це шахова партія, і кожен рух продуманий заздалегідь.

— Так, я готовий діяти, — сказав він холодним голосом. — Лука не має знати, що я роблю. Ще ні.

Він відчував, як адреналін розганяє кров. Відчуття влади і страху змішалося, створюючи нову енергію. Це не була легка гра — це була зрада з розрахунком, перший крок, який міг змінити все.

Марко спостерігав за ходом подій через камери, що стежили за портом, і відчував, як Лука не підозрює. Це давало йому відчуття сили. Але всередині щось змушувало його тримати паузу — маленьку, небезпечну. Кожна секунда могла зламати його план.

Анна знову підняла погляд. За її плечима учні писали вправу, і здавалося, що весь клас мовчить. І в цьому мовчанні вона відчула невидимий тиск, немов хтось перевіряє кожен її рух, кожне слово.

Вона присіла на край парти, серце билося частіше, і знову проковтнула страх. Не фізичний — психологічний. Вона знала, що це відчуття не випадкове. Це… сигнал.

В цей час Марко закінчив дзвінок. Він відкинувся в кріслі, закрив очі, і вперше відчув, що ця гра може піти далі, ніж він планував. Він зробив перший крок, і тепер усе змінювалося.

Два світи — її клас, його зрада — розділяли відстань у кілометри. Але невидимі нитки вже плелися між ними. Контроль і страх, влада і бажання — усе змішувалося в тих тінях, що наближалися до точки конфлікту.

Лука поки що не знав, що Марко почав гру.

Анна поки що не знала, що її спокій — лише ілюзія.

Але перші тріщини вже з’явилися, і нічого не залишиться колишнім.