Тінь без імені

Розділ 2. Право крові

Склад біля річки давно мав завалитися.

Іржаві балки, бетон із тріщинами, запах сирості й металу. Лука обрав це місце не випадково: тут ніхто не почувався в безпеці — навіть свої.

Люди чекали мовчки.

П’ятеро чоловіків. Різні обличчя, різні акценти, однаково напружені плечі. Вони знали правила: говорити лише коли питають. Дивитися — лише якщо дозволено.

Лука увійшов без охорони.

Це була демонстрація влади.

Той, хто не боїться, — не потребує захисту.

— Почнемо, — сказав він спокійно.

— Вантаж не дійшов… — почав один.

— Ти знав, — перебив Лука. — Ти завжди знаєш, коли береш чужі гроші.

Він зняв рукавички. Цей жест був сигналом.

— У моїх портах не продають смерть у пакетах, — промовив він. — Я був достатньо чітким?

— Так.

— Тоді чому контейнер з героїном ішов під моїм кодом?

Коли пролунало ім’я Марко, помилка стала фатальною.

— Марко тут відсутній, — сказав Лука. — А ти — тут.