День нових почуттів

Настав ранок, сонце сяяло у не досить привітну кімнату. Світило на дерев’яні стільці, шафу, стіл, освітлювало усю кімнату. Інтер’єр суто чоловічий, шпалери у темних кольорах. У ліжку ніжиться досить симпатичний чоловік років двадцяти. Він закрутився на ліжку, та почав закривати обличчя, а точніше очі від сонячного світла.

- О чорт! Кожного ранку, це кляте сонце хоче засліпити мене своїми променями!

Він встав, одягнув халат та застелив своє, вже не першої свіжості ліжко. Попрямував до дверей, але не встиг він і доторкнутися до них, як до кімнати увірвалася його тітка, сварившись. Вона була не дуже приємна жінка з темно-карими очима, та з патлатим волоссям яке стирчало у всі боки. Після смерті матері Северуса, вона замінила йому матір та батька, якого взагалі ніхто не знав (але не точно). Джозефін з дитинства виховувала його.

- Годі спати! Неробо!

Вона побачила його, випучивши на нього свої великі очі з величезними чорними колами від тяжкої роботи.

- О боже! Я налякалася! Ти вже не спиш?

Запитала вона давши пройти йому крізь дверний отвір.

- Та не сплю я, люба тітонько!

З сарказмом проказав він попрямувавши сходами до кухні.

- Невдячний! Як ти зі мною розмовляєш?!

Вона вдарила його по потилиці

- Не потрібно мене бити!

- Потрібно, потрібно! Щей як потрібно!

***

Северу зібравшись, поснідавши та звісно поцілувавши у щоку свою улюблену тітку вибіг з будинку. Жили вони досить бідно, тому він, як усі люди його типу ходив на роботу. Звісно це була не така робота по типу працівника офісу, або ще чогось в цьому дусі. Він працював при дворі короля, був вартовим, тому що ні на що більше не годився, оскільки сили як такої не мав. Він ішов і думав:

- Боже, і чому я такий невдаха! Ні на що окрім цієї паскудної роботи не годжуся, навіть мій двоюрідний брат і те володіє вогнем, а я єдине чим володію так це силою проспати в своєму ліжку все життя! – обурливо сказав і ледь не збив молоду дівчину, досить вродливу, оскільки саме вона в той день змогла зачіпити його око.

ЇЇ звали Люсі, вона була придворною панною, настільки багатою що він міг навіть не думати про неї.

Прийшовши на роботу навіть не привітавшись зі своїми колегами пішов на пост, і весь день простояв ні обмовившись ні словом, в нього все ніяк не йшла з голови та чудова дівчина.