Глава VIII. Мистецтво яду

У класі стояв різкий запах сушених трав і металу, що стискав горло. На довгому столі лежали скляні амфори, мішечки, баночки, наче обіцяючи тиху смерть. Наставник у чорній масці повільно пройшов уздовж ряду.

— Клинок гучний. Магія помітна. Але крапля яду — безмовна, як сама смерть. Від сьогодні ви будете вчитись володіти тишею.

Перші тижні діти вивчали властивості рослин. Їх змушували збирати листя та коріння в околицях школи, сушити, розтирати на порошок. Вони дізнавалися, які зілля викликають сон, слабкість, а які зупиняють серце.

Кожен запис робили коротко й чітко:
 "корінь теркусу — затримка дихання; 3 краплі — смерть"

Згодом почали вправи на дозування. Наставник підливав яд у воду в мізерних кількостях, а діти мали визначити на смак чи запах, де вона є. Ліса навчилася відчувати гіркувату тінь аромату, яку не помічали інші.

Практичні завдання були ще жорсткіші: непомітно підсипати порошок у їжу чи напій наставника під час обіду. Хто зумів — отримував схвалення; кого ловили — карали тижнем мовчання у підземній камері.

Найстрашніше випробування настало наприкінці року. Кожній дитині дали по склянці: одна з них містила слабкий, некривавий яд. Їх змусили випити одночасно. Тільки той, хто уважно вивчав рослини і знав протиотруту, виживав.

Ліса впізнала присмак і швидко використала корінь, схований у рукаві. Її тіло здригнулося, але вона втрималася на ногах. Наставник поклав їй руку на плече:

— Ти вже знаєш: смерть може бути тихою. Пам’ятай, яд — це не зброя. Це вибір.

Так завершився сьомий рік. Ліса навчилася бачити в чаші не напій, а потенційну смерть — і водночас контролювати її.