Глава III. Рік слухання

Другого року життя в Ордені дітям дозволили більше рухатися. Якщо перший рік був мовчанням, то тепер настав час чути.

— Очі зраджують, — сказав наставник на першому уроці. Його голос луною ковзав каменем, наче розтирав вуха зсередини. — Вуха — ніколи. Той, хто бачить, вірить у світло. Той, хто чує, вірить у правду.

Їх вчили ходити із зав’язаними очима. Коридори були довгі, вологі, зі слизьким каменем під ногами. На підлогу наставники розсипали камінці, черепки, іноді навіть іржаві цвяхи. Завдання — пройти тихо. Кожен звук миттєво розлітався луною по стінах. Якщо наставник чув — тонка палиця різала по спині.

Спершу Ліса падала. Коліна горіли від подряпин, кров змішувалась із пилом. Але поступово вона навчилася ставити стопу боком, перед кроком намацувати камінь пальцями ніг. Вона почала чути кожну дрібницю: шелест чужої тканини, подих дитини поряд, сухий тріск суглоба у нозі когось, хто нервово пересунувся. Її світ зоровий зник — залишився лише світ звуків.

Інші вправи були ще важчі. У темряві вони сиділи, прислухаючись. Наставник кидав у різні боки дрібні предмети: камінці, ніж, ключ. Їхнє завдання — точно сказати, де саме впало. Помилився — дзвінкий ляпас, від якого дзвеніло у вухах ще довго.

За кілька місяців вони вже вміли розрізняти, хто йде коридором за сто кроків: наставник чи інший учень. Для дітей це стало новим чуттям, майже інстинктом.

Але найважче чекало наприкінці року. Їх заводили у глибоку печеру, де вічно капала вода. Гул і луна заплутували простір, здавалося, що звук йшов звідусіль. Кожен мав сам знайти вихід.

Дехто кружляв годинами, поки не падав від виснаження. Декого витягали півпритомних. Ліса теж довго блукала, лоб упирався в мокрий камінь, долоні збивалися об шорсткі стіни. В голові шуміло так, ніби вона сама стала луною. Але врешті вона почула тонкий подих повітря, схожий на свист. Затамувавши дихання, вона рушила на звук.

Очі нічого не бачили. Вуха вели її вперед.

Коли вона вийшла з печери, наставник зустрів її поглядом і коротко кивнув.

— Ти навчилася трохи. Наступного року навчишся терпіти.

Так закінчився її другий рік у школі. Тепер вона знала: тиша і слух — це теж зброя.