Гра

- Де я?

- Де ви? Хмм.. - У потязі.

- Як, я тут опинився?

- А, ви що, не пам’ятаєте?

- Ні, нічого не пам’ятаю. Куди поїзд прямує?

- В Київ.

- У Київ?

- З вами усе гаразд?

- Ні, просто ніяк не можу збагнути, як я тут опинився.

- Учора ввечері. Мені здалося, що ви твердо знали чого їдете до Києва.

- Я з вами розмовляв на цю тему?

- Ні, але ви були такі рішучі.

- В якому сенсі?

- Ви що, не пригадуєте, як перекупили білет у чоловіка. Ви, ще бігали по пероні викрикуючи, що перекупите білет. Що вам терміново потрібно у Київ. Що усі білети розпродані. Куди ви?

- Мені потрібно зійти з поїзда.

Що, я роблю тут? Чому я нічого не пам’ятаю. Не пам’ятаю як опинився у поїздь. Це якісь жарт. Тай звідки у мене гроші, а ще цей одяг. Я ж начебто був на роботі. Точно. Робота, мене ж звільнять, якщо не прийду вчасно. Де мої сигарети? Що це? паспорт «закордонний». Білет. Франція? Що за дурня.

- Я бачу ти отямився.

- Отямився?

- Я трішки перестарався  мабуть.

- Перестарався?

- Не думав, що ти відключишся.

- Відключусь?

- Так, коли я з’єднався з твоїм тілом

- З моїм тілом?

- Ми ненадовго помінялися місцями.

- Місцями?

- Так, ти став тіню. Тобто мною, а я став тобою.

- Навіщо, ти це зробив?

- Бо по іншому у нас би, нічого не вийшло.

- Не вийшло що?

- Змінити хід подій.

- Яких ще подій?

- Що відбуваються зараз. - Слухай Стефане, я обіцяю що не буду більше цього робити, якщо ти будеш дотримуватися усіх моїх вказівок. Правила нашої гри прості. Я кажу, ти робиш.

 - Якої ще гри? Я не граю з тобою жодних ігор. - Чому, я у потязі? Чому в мене білет до Парижа і звідки цей одяг.

- Бо, ми прямуємо до Парижу.

- Навіщо?

- Ти ж хочеш, бути щасливим.

- Ні, я не можу їхати в Париж. У мене ж робота.

- У тебе, немає роботи.

ШАНОВІНІ ПАСАЖИРИ, ОБЕРЕЖНО ДВЕРІ ВІДЧИНЯЮТЬСЯ.

- Та пішов ти!

- Стефане, тобі не втекти від мене. Куда б, ти не біг я, завжди буду поряд)))