Зроби мене щасливим

Прокинувшись Стефан, пригадав вчорашній голос. - Він назвав себе тінню, а ще сказав, що Стефан помре без нього.

- Що за дурня.

Підвівшись Стефан. Умився. Одягнувся. Заварив чай. Приготував канапку із сиром. В тишині поснідав. Надягнув куртку. Узув черевики. Дістав ключі. Замкнув двері. Спустився сходами. Вийшов із гуртожитку. Направився на зупинку. Зайшов у приїжджий автобус. Оплатив проїзд. Сів поряд вікна. Увесь шлях дивився у вікно. Вийшов. Звернув на право. Пройшов метрів сто. Уперся в будівлю. Підійшов до вхідних дверей. Привітався з охоронцем. Зайшов у середину. Направився до роздягальні. Дістав ключ. Відкрив шафку. Надягнув робочий одяг. Закрив шафку. Ключ положив у кишеню. Вийшов із роздягальні. Привітався із колегами. Узяв накладні. Направився до фури. Заліз у контейнер. Перевірив список. Почав  розвантажувати.

- Раночку. Я тут спостерігав за тобою і скажу за остатні два роки, геть нічого не змінилося. Ти навіть той же самий чай заварюєш. Так-так, я розумію що, тобі байдуже. Але мені, як твоїй тіні, боляче це спостерігати.   

- Забирайся геть! Забирайся із моєї голови. Зникни! Зникни!

- Стефане, брате, я ж не можу. Як же ти, житимеш без мене, без Тіні.

- Чого, ти від мене хочеш?

- Чого, я хочу. Хочу, аби ти був щасливим. 

- Я щасливий. А тепер забирайся із моєї голови.

- Скажи Стефане, зроби мене щасливим. Зроби мене щасливим.

- Зроби мене щасливим.

- Згода)

- Що, що, що ти, робиш..Ааа…