Тінь

  Тінь

  1.

  Ніч тоді для мене була дуже важкою. Мені приснився сон, немов мене хтось переслідує. Я йду темним провулком. І ця темна фігура йде за мною. Все що я бачив в ній, так це тьмяне полум'я сигарети в її зубах. Як би я не старався тікати, та тінь яка йшла по моїм п’ятам була швидше мене. Я тікав. Перед мною була безкінечна дорога. Не можна було звернути ні в право, ні вліво. Моє серце билося скажено, йому не вистачало кисню, я задихався. А фігура ставала все ближче і ближче. Я відчував вже той запах табаку. Той огидний сморід. Як раптом мене огорнули її руки. Вона почала мене огортати. Я відчував як її руки здавлювали мені шию. Це було так, немов це було якимось знущанням. Здавлювання з кожною секундою ставали сильніше і сильніше. Сильніше і сильніше. Я боровся. Я боровся за своє життя. Я чіплявся руками в ті холодні бездушні руки. Я хотів вирватися. Але у мене нічого не виходило. Хват був настільки сильним, що в моїй голові почало паморочитися. Тільки десь в далечі моєї свідомості перед очима я бачив ліхтар який немов тягнув мене до себе. Я тягнувся до нього і з кожною секундою його світло ставало яскравіше і яскравіше. Воно мене осліплювало. Я тягнувся до нього своїми руками. Як раптом в грудях я відчув страшну біль. І знову. І знову, і знову. Вона повторювалася. Повторювалася і повторювалася. Я відчував як холодне лезо ножа робило в моїх грудях велетенську діру. Удар за ударом, удар за ударом. Я відчував цю пекельну біль. я чув той лихий сміх який виринав із грудей тієї фігури. Той сміх морозил всю мою душу і розум. Кожна клітина мого тіла відчувала страх. Той первісний страх, який відчували первісні люди... Я був мертвим... Але мої очі і далі дивилися як ті бездушні руки здіймалися з легким блиском сталі, і поверталися назад з нищівною потугою, яка з тріском ламала мої кістки і перетворювали все, що було в мені на м’ясний фарш... Чому я ще не проснувся??! ЧОМУ Я НЕ МОЖУ ПРОСНУТИСЯ?! Хто це? Чому він мене так безжалісно вбиває? Чому з його уст виринає цей пекельний сміх?! Він немов втілення пекла. Демон. ДЕМОН. ДИЯВОЛ. ВІН ДИЯВОЛ. Так він диявол. ДИЯВОЛ. Він хоче забрати мою душу. Він хоче вирвати її із мене немов шматок м’яса. Ні-ні-ні-ні-ні-ні! Я повинен прокинутися. Я не повинен дати йому то зробити. Не сьогодні... Що?... Він вийняв із мого тіла ніж. І поглянув моєму трупові прямо в вічі. І важким грубим голосом я почув слова: «Ми ще зустрінемося Крістофере, зустрінемося обов'язково»... І тут я прокинувся...

  Проснувся я тоді в холодному поту. Тоді я поглянув у вікно і ранішній схід сонця осліпив на мить мої очі. Декілька крапельок стекли по склу і я глянув на свої руки. В той момент вони мене жахливо боліли. Під моїми нігтями було багато бруду. Я не міг пригадати чому, але здається, я вчора просто забув одягнути садові рукавиці, коли працював у саду.

  Тоді я піднявся із ліжка і глянув у зеркало. Під моїми очима були велетенські темні мішки, немов я не спав цілу вічність. Очі були червоні, дуже втомлені. В той момент, я подумав, що мені тільки 25 років, а я виглядаю вже на цілих 50. Боже, ці опущенні, зів'ялі немов пелюстки троянди щоки, ці дві негарні і огидні зморщини на моєму чолі, потріскані губи і що саме найгірше, на моїй голові вже почала проявлятися сивина. Мені було тільки 25 рокі. Тільки й всього. А я вже почав перетворюватися в огидного старого дідугана. До всієї картини, мені не вистачало тільки якоїсь болячки, чи то із сечовим міхуром, як наприклад простата, або якоїсь там болячки спини, до прикладу, радикуліт.

  Я не хотів довго зациклюватися на думках про мою зовнішність і вирішив поспішити. Я випив черпак холодної води і моє тіло немов на мить збадьорилося. Я відчув як по моїй глотці протекла ця холодна речовина і той холод пройшов до мого шлунку, і там я його перестав відчувати. Їсти особливо у мене не було нічого. Тільки пару крихт хліба і вода. Але я якось і не хвилювався тим, якщо я і відчував голод - я просто намагався на нього не звертати увагу. Я вічно з'їдав зранку не більше ніж дві крихти хліба, а все інше ставив собі у кишеню, щоб в любий момент я міг пригасити той наступаючий біль в шлунку. Так і доводилося мені жити.

  Діставши свій костюм із шафи, я замітив на комірці своєї сорочки малесеньку крапельку засохлої крові. І я знову на мить глянув у зеркало і здивувався, що на моїй шиї не було ні жодної подряпини або надрізів. І вирішив одразу, що то мабуть і не було кров’ю, а скоріш за все краплею вишневого соку. Я згадав, що вчора провідував старого Берні. В нього був великий сад і він щорічно робив безліч різних соків і навіть вин. Він мене любив пригощати і вчора я мабуть замурзав свою сорочку.

  Одягнувшись я вийшов на вулицю і мене одразу посмішкою привітав Альбрехт. На моєму карманному годиннику було за чверть шоста. Альбрехт був пунктуальним як завжди. Він на своєму велосипеді в цей час їхав в пекарню. Там він і працював. Він був хорошим і досвідченим пекарем. І мене вічно дивувало, чому він і на далі залишається у цьому убогому містечку зі своїми пекарськими навичками. Він заслуговував більшого.

  Під моїми ногами була щоденна міська газета. Датувалася вона 1895 роком, було 7 травня. Піднявши газету з мого порогу, я не побачив особливо ніяких важливих подій. «В ЦЕНТРІ НАШОГО МІСТА БУЛА ВІДЧИНЕНА НОВА ПИВОВАРННЯ» - прочитав я один із заголовків і одразу почав другий: «ПРОКЛАДЕННО НОВУ БРУКІВКУ НА БРАУРШТРАССЕ» - знову нічого нового. Все як завжди, подумав я. Але раптом один із заголовків змусив стати моє волосся на голові дибки: «ЖОРСТОКЕ ВБИВСТВО 45-РІЧНОГО УТТО ФАЙТА.» - одразу після гучного заголовка мої очі ринули нижче по тексту. Особливо вчитуватися я не хотів у подробиці, але замітив, що чоловік був простим ковалем, одиноким і нічим не відрізнявся від інших людей. Я різко почав пробігатися по тексту очима і прочитане привело мене в страх: «...Тіло чоловіка було випотрошене і всі його органи були розкидані біля нього, а в його роті було знайдене його ж серце і пучок його сивого волосся...» - після прочитанного в мене в голові почала кружляти жахлива думка, що в любий із моментів я також можу стати жертвою цього маньяка і зиркнувши в кінець статті я прочитав лиш зовсім не обнадіююче закінчення: «...Поліція прикладає великих зусиль, щоб найти убивцю».