Розділ 3. Ціна Знання

Холодне місячне світло, що проникало крізь склепіння Вежі, освітлювало руни на кам’яних стінах, змушуючи їх пульсувати. Еліана відчувала, як енергія місця обволікає її, як густий гірський туман.

Вона все ще стояла навпроти Кассіана. Його пропозиція була не просто запрошенням, а ультиматумом, загорнутим у шовк обіцянки.

— Вірність — це надто висока ціна, — прошепотіла Еліана. Її голос тремтів, але вона дивилася прямо в його золоті очі. — Я щойно втекла від того, хто вимагав від мене повної покори.

Кассіан ледь помітно посміхнувся, і ця посмішка зробила його обличчя дивовижно привабливим, і водночас ще більш небезпечним.

— Покора і вірність — це не одне й те саме, Відьмо Джерел. Твій колишній наречений вимагав від тебе заперечення твоєї сутності. Я прошу визнання нашої спільної мети. Магія, Еліано, — це не просто вода і вогонь. Це Сила, і вона вимагає дисципліни та відданості. Ти сама знаєш: без контролю твій дар знищить тебе і всіх, кого ти любиш.

Ці слова влучили в ціль. Еліана згадала, як у дитинстві, розлютившись, вона ледь не затопила підвал їхнього будинку. Згадала страх матері.

— А... кохання? Ви сказали "можливо, твоє кохання", — її щоки спалахнули, незважаючи на холод.

Кассіан нахилився до неї. Він був настільки близько, що вона відчувала ледь вловимий аромат — суміш морозного повітря, старої шкіри та якоїсь гіркої трави.

— Кохання, — його голос став м’якшим, але від цього не менш проникливим, — це найменш передбачувана і найпотужніша магія з усіх. Я не вимагатиму того, що не можеш дати. Але якщо ми поділимося з тобою знаннями, які передавалися століттями... якщо я покажу тобі істинну природу твоєї сили, це створить зв’язок. І я не виключаю, що твоє серце може потягнутися до мого.

Він простягнув їй руку вдруге, цього разу без спалаху магії. Це була просто запрошуюча рука.

— Зроби крок до сили, Еліано. Світу потрібна твоя магія, навіть якщо він цього ще не усвідомлює.

Еліана перевела погляд від його очей на свою руку. Її амулет, крапля води в срібній оправі, був холодним. Вона відчувала, що це не просто зміна місця, це зміна долі. Вона більше не могла бігати.

Вона підняла голову. В її очах замість страху запалилася тверда рішучість.

— Я приймаю вашу угоду, Майстре Стихій. Я віддаю вам свою вірність як учениця. Але пам'ятайте: моє серце належить мені, поки я сама не вирішу його віддати.

Вона вклала свою маленьку руку в його. Його долоня була теплою і міцною. У той момент, коли їхня шкіра торкнулася, Вежу пронизав спалах синього світла, руни на стінах засяяли, а в повітрі запахло озоном.

Наступні тижні стали для Еліани випробуванням, яке вона не могла навіть уявити. Вежа була лабіринтом бібліотек, наповнених книгами, написаними забутими мовами, та тренувальних залів.

Кассіан був суворим вчителем. Він не давав поблажок.

• Ранкові тренування: На холодному плато, де Кассіан змушував її викликати туман і перетворювати його на крижані шипи. Він стояв поруч, скеровуючи, а іноді — відбиваючи її невдалі спроби, його обличчя залишалося непроникним.

• Вечірні заняття: Вивчення Теорії Ефіру — стародавньої магічної енергії, що пов’язує всі стихії. Тут Кассіан дозволяв собі розслабитися, і в ці моменти Еліана бачила проблиски чогось людського, майже сумного, в його золотих очах.

Одного вечора, коли Еліана боролася з особливо складним заклинанням, щоб змусити воду текти вгору, вона виснажилася. Кассіан підійшов.

— Ти надто здавлюєш силу, Еліано. Ти її контролюєш, але не відчуваєш. Ти боїшся, що вона вирветься, чи не так?

Він торкнувся кінчиками пальців її скроні. Струм тепла і чистої магії пронизав її тіло, знімаючи втому.

— Дозволь мені показати. Відчуй, як вода підкоряється не наказу, а твоїй волі.

Він обійняв її зі спини, його сильні руки обережно лягли на її плечі. Від цієї близькості дихання Еліани прискорилося. Він був увесь тепло і потужна, стримувана енергія.

— А тепер... зрозумій, що твоя сила — це частина тебе. Не відштовхуй її, прийми.

Під його дотиком, під його шепотом біля її вуха, Еліана відпустила страх. Вона більше не намагалася рухати воду. Вона стала цією водою. Вона відчула невидиму річку, яка пливла небом. І вода в чаші, що стояла перед ними, слухняно піднялася спіраллю, утворюючи ідеальний кришталевий стовпчик, що світився під Аметистовим Місяцем.

Коли закляття було завершено, Кассіан відпустив її, і вони обидва відчули, як між ними натягнулася невидима струна спільної магічної сили. Еліана обернулася, задихаючись. Її щоки палали. Вона не знала, чи це від магії, чи від близькості.

— Тепер ти розумієш, — сказав Кассіан, його голос став хриплим. Він дивився не на воду, а на неї. — Твоє серце — це джерело сили. Не ховай його.