"Тіні Академії Рейвенсфорд"
Епілог. Новий світанок
Перша зоря зійшла над руїнами Академії. Там, де колись височіли чорні вежі, тепер здіймався лише дим і уламки каміння. Тиша була дивною — без шепотів, без криків, без тіней.
Ліана стояла на пагорбі, дивлячись, як сонце поступово розганяє рештки ночі. Вітер грався її волоссям, і вперше за довгий час вона відчула не холод, а тепло.
— Все скінчилося, — тихо промовив хлопець у чорному пальті, підійшовши до неї. Його голос був спокійним, але очі ще пам’ятали жахи ночі.
Ліана кивнула.
— Скінчилося для замку. Але не для нас. Ми мусимо жити далі.
Дівчина з білими очима усміхнулася крізь сльози.
— Завдяки тобі.
Міранда дивилася на Ліану довго й уважно. Її сріблясті очі світилися м’яко, вперше без таємниць і загадок.
— Ти зробила те, чого не зміг ніхто. Ти перемогла не замок… а саму себе.
Ліана глибоко вдихнула ранкове повітря. Вона знала, що темрява завжди залишиться десь поруч, у куточках її душі. Але тепер вона не боялася.
Вона обернулася до друзів.
— Ходімо. У нас нове життя попереду.
Вони рушили вниз із пагорба, назустріч світанку. І в кожному кроці було щось більше, ніж просто втеча з минулого. Це був вибір — жити, любити, боротися.
Бо навіть після найглибшої ночі завжди приходить світанок.
#1181 в Фентезі
Відредаговано: 29.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
