Друзі Ліани мовчки стояли внизу, коли вона сіла на чорний трон. Атмосфера в залі була такою густою, що здавалося — дихати неможливо.
Хлопець у чорному пальті нахилився до дівчини з білими очима.
— Це вже не Ліана, — прошепотів він. — Подивись на неї… вона стала частиною цього місця.
— Але вона врятувала нас, — відповіла дівчина, стискаючи руки. — Я не можу просто відмовитись від неї. Ми мусимо знайти спосіб повернути їй серце.
Міранда — стояла осторонь, не зводячи з Ліани погляду. Її сріблясті очі блищали від тривоги.
— Вона зробила жертву, яку ніхто з нас би не витримав. Але тепер замок керує нею. Якщо ми нічого не зробимо… вона знищить нас усіх.
У цей момент Ліана підняла голову. Її очі ковзнули по них, і друзі відчули, як холодна тінь торкнулася їхніх сердець.
— Ви щось приховуєте від мене, — промовила вона тихо, але так, що голос рознісся по всій залі. — Чи не так?
Вони застигли.
Ліана зійшла з трону й підійшла ближче. Її постать наче розчинялася в темряві, і кожен її крок луною розрізав тишу.
— Замок нашіптує мені все, що відбувається в його стінах. Якщо ви задумали зраду… він покаже мені.
Її друзі відчули, як у них холонуть руки. Вперше вони злякалися її більше, ніж самого замку.
Та попри страх, у їхніх серцях жевріла надія: десь там, у глибині, справжня Ліана ще жива.