Розділ 21. Кривава Вежа

Про Криваву Вежу в Академії Рей ходили лише чутки. Казали, що вона з’являється не завжди — лише тоді, коли замок хоче нагадати про свою справжню владу.

Ліана йшла темними коридорами з книгою Міранди в руках. За нею — хлопець у чорному пальті, дівчина з білими очима й ще кілька тих, хто вижив. Вони рухалися мовчки, бо стіни підслуховували.

— Вона справді існує? — тихо прошепотав хтось.

Дівчина з білими очима зупинилася й торкнулася долонею сирої цегли.
— Вежа вже близько. Я чую її пульс. Вона дихає кров’ю.

І справді — десь попереду коридор здавалося огортав червонуватий відблиск. Камінь світився, мов насичений життям. Серця в грудях забилися швидше.

Нарешті вони вийшли на вузький двір, де здіймалася вгору чорна вежа. Її вікна нагадували очі, крізь які сочилася червона темрява. Дверей не було — лише арка, вся в старих бурих плямах.

— Це вона, — прошепотіла Ліана. — Кривава Вежа.

Коли вони переступили поріг, холод ударив у кістки. Усередині стіни були вкриті стародавніми символами, написаними кров’ю. І в центрі зали стояв чорний саркофаг, замкнений сотнями ланцюгів.

Хлопець у чорному пальті насупився:
— Тут щось ув’язнено. І це… сильніше, ніж ми бачили досі.

Ліана відчула, як книга Міранди завібрувала в руках. На сторінках проступили нові слова, яких там раніше не було:

«Хто відкриє саркофаг — випустить істину. Але істина завжди вимагає ціну.»