Розділ 9. Бібліотека, що дихає .

Бібліотека Рейвенсфорду була більша за будь-яку залу в замку. Сотні високих полиць тягнулися до самої стелі, а сходи, що вели між ними, пересувалися самі, наче мали власну волю. Повітря пахло пилом, старим воском і таємницями.

Ліана увійшла разом із учасниками Клубу нічних досліджень. Свічки спалахнули самі, освітлюючи шлях між рядами книг.

— Тут усе, — шепнув хлопець із книгою заклять. — Літописи Академії, щоденники перших учнів, записи експериментів… навіть ті, які заборонені.

— Бібліотека не любить сторонніх, — додала дівчина з білими очима. — Якщо вона відчує, що ти не готова, може з’їсти тебе живцем.

— Дуже заспокоїла, — буркнула Ліана, але серце билося швидше.

Вони розділилися. Ліана рушила вузьким проходом між полиць, і що далі заходила, то сильніше відчувала дивне. Стовпи книжок видавали звуки — то наче зітхання, то стукіт, то тихий шепіт.

— Морнвей…

Її ім’я долинуло з глибини ряду.
Вона зупинилася. На полиці лежала книга, виділяючись серед інших: чорна обкладинка, срібний символ ворона. Коли Ліана торкнулася її, корінець був теплий — ніби б’ється серце.

Вона відкрила сторінку і побачила рядки, що змінювалися просто на очах:

> «Ти шукаєш Еліс.
Але знайдеш більше.
Замок обирає своїх жертв не випадково.»

Раптом щось зашурхотіло. Вузький прохід затягнула тінь, книжки посипалися з полиць, а повітря стало важким, мов перед бурею.

— Ліано! — крикнула Міранда, але голос долинав здалеку.

Перед нею, серед падіння книг, виросла темна постать — та сама, що вона бачила в Забороненій вежі. Тіньова істота простягнула руку, і сторінки книги почали чорніти від крові.