Розділ 5. Заборонена вежа .

Увечері всіх учнів зібрали у Великій залі. Професорка Ґрей оголосила правила Академії:
не виходити з кімнат після опівночі,
не залишати територію замку без дозволу,
і — найголовніше — ніколи не підніматися до Північної вежі.

Її слова прозвучали як вирок, і Ліана відчула, що саме ця заборона буде першою, яку вона порушить.

Після вечері вона довго лежала в ліжку, прислухаючись до кроків у коридорах. Коли дзвін пробив опівніч, і тиша стала настільки густою, що можна було її торкнутися, дівчина піднялася.

Вона йшла коридорами босоніж, щоб не видавати звуків. Замок був схожий на живу істоту — його стіни дихали, вікна стогнали від вітру, а сходи під ногами скрипіли, ніби попереджали: «Назад».

Та Ліана не відступила.

Вона знайшла гвинтові сходи, що вели вгору. Холодне кам’яне кільце тяглося нескінченно, поки вона не дісталася важких дверей із символом ворона.

Двері були замкнені… але не для неї. Замок клацнув сам собою, щойно вона торкнулася ручки.

За ними відкрилася темна зала. Повітря пахло пилом, воском і чимось металевим — кров’ю.
У центрі стояв старовинний стіл, на якому лежали книги. Одна з них світилася слабким білим сяйвом.

Ліана простягнула руку. Але щойно її пальці торкнулися обкладинки, у тиші пролунав голос.

— Ти не мала сюди приходити.

Вона різко озирнулася.
У темряві, між високими вікнами, вирізнялася тінь. Висока, з викривленими плечима й обличчям, яке вона не могла роздивитися.

І тоді з вежі почулося протяжне виття — гучніше, ближче, ніж минулої ночі.