"Тіні Академії Рейвенсфорд"
Розділ 4. Портрет, що стежить .
Наступного дня Ліана йшла довгим коридором замку, стіни якого прикрашали старовинні полотна. Величезні портрети дивилися на неї з усіх боків: похмурі чоловіки у мантіях, жінки з крижаними посмішками, діти з темними очима.
Від кожного полотна віяло холодом.
Ліана намагалася не звертати уваги, та все ж один портрет змусив її зупинитися. На ньому був зображений чоловік з різкими рисами обличчя й пронизливими чорними очима. У його руках — книга, прикрашена тим самим знаком ворона, що був на її листі-запрошенні.
Вона зробила крок назад, і… серце завмерло.
Його очі рушили слідом за нею.
— Ти теж це бачиш? — пролунав тихий голос за спиною.
Ліана здригнулася й озирнулася. Перед нею стояла дівчина з рудим волоссям — та сама, що напередодні гралася з метеликами. Вона тримала в руках баночку, всередині якої світилося крихітне створіння.
— Це засновник Академії, лорд Рейвенсфорд, — сказала рудоволоса. — Його портрети є в кожному крилі замку. І так, він дивиться.
— Тобто ти хочеш сказати… — почала Ліана.
— Що він ще тут, — перебила та. — Тільки не у вигляді людини.
Раптово очі на полотні спалахнули червоним, наче відбили відблиск свічки. Ліана відскочила, а дівчина з метеликами лише посміхнулася.
— Звикай. Замок завжди стежить. Особливо — за новенькими.
#1181 в Фентезі
Відредаговано: 29.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
