"Тіні Академії Рейвенсфорд"
Розділ 3. Перша ніч і шепіт стін .
Її кімната була маленькою, але затишною на перший погляд: ліжко з важким балдахіном, письмовий стіл біля вікна і шафа з різьбленими дверцятами. Проте замок Рейвенсфорд мав дивний талант — будь-яке місце робити тривожним.
Як тільки Ліана залишилася сама, вона відчула це:
стелі тут були надто високі, тіні надто темні, а вікно показувало не подвір’я, а чорно-синє плесо озера, в якому не відбивалося місяця.
Вона сіла на ліжко, намагаючись зібрати думки, коли почувся перший шепіт.
Ледь чутний, ніби хтось схилився їй просто до вуха:
— Морнвей…
Ліана різко підвела голову. У кімнаті нікого.
Стіни видавали тихе потріскування, ніби старе дерево, але серед цього тріску звучали слова. Незрозумілі, уривчасті, проте точно слова.
Вона повільно підійшла до шафи.
Дверцята самі прочинилися, випускаючи запах старих книг і чогось гнилуватого. На нижній полиці лежав згорнутий пергамент, обпалений по краях.
Вона розгорнула його й прочитала:
> «Не довіряй тим, у кого очі світяться в темряві.
Вони — не учні. Вони — мисливці.»
Серце Ліани забилося швидше. І в ту ж мить за вікном розляглося виття. Не собаче, не вовче. Щось інше. Нелюдське.
Світло свічки миготіло, тіні на стінах тягнулися до неї, і Ліана зрозуміла: ця ніч — лише початок.
#1181 в Фентезі
Відредаговано: 29.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
