Розділ 2. Однокласники з дивними очима .

Коридори замку були довгі та вузькі, освітлені старими канделябрами. Світло тремтіло, відкидаючи на стіни химерні тіні, що ворушилися так, ніби жили власним життям.

Професорка Ґрей вела Ліану до великої зали, де зібралися учні. Їх було кілька десятків, і кожен виглядав… інакше.

Хлопець із блідою шкірою і срібними очима сидів, тримаючи руки в кишенях, але навколо нього наче згущалася темрява.
Дівчина з рудим волоссям хихикала сама до себе, роздивляючись чи то книгу, чи то клітку з метеликами, які світилося мертвотно-блакитним світлом.
У дальньому кутку стояв високий юнак — його погляд був настільки холодним і пронизливим, що Ліана відчула, як по спині пробіг мороз.

— Учні, — голос Ґрей пролунав гучно, — це Ліана Морнвей. Відтепер вона ваша однокласниця.

Кілька голів повернулися в її бік. Відчуття було таке, ніби її оцінюють не як людину, а як здобич.

— Новенька, — злегка посміхнувся хлопець із срібними очима. — Сподіваюсь, ти не злякаєшся, коли двері зачиняться.

— Якщо хтось тут і має боятися, то не я, — відрізала Ліана, дивлячись йому просто в очі.

У залі запала тиша. Хтось прошепотів: «Смілива».
А в наступну мить старовинний дзвін над замком вдарив ще раз.

Світло канделябрів спалахнуло і згасло.
На мить у темряві всі очі у залі блиснули — срібні, жовті, навіть криваво-червоні.

Ліана відчула, що потрапила в місце, де межа між людиною й чудовиськом розмита. І тепер їй доведеться обрати: стати частиною цих тіней чи боротися з ними.