Дощ лив, немов небо вирішило змити з цього світу все світле й чисте. Ліана сиділа біля вікна своєї кімнати, де шпалери давно втратили колір, а скло пропускало холод, і рахувала удари грому.
Вона не чекала гостей. І тим більше — листа.
Та коли у двері різко постукали, а на порозі з’явився чоловік у чорному плащі, все пішло не за звичним сценарієм. Він мовчки простягнув конверт, важкий, із темно-бордовим воском, у якому застиг відбиток ворона з розкритими крилами.
— Ліана Морнвей? — його голос лунав, наче з глибини підземелля.
Дівчина лише кивнула.
— Вам. — І він зник так само раптово, як і з’явився, розчинившись у дощових потоках.
Лист був холодним на дотик, наче його тільки-но витягнули з могили. Тремтячими пальцями Ліана зірвала печатку.
> «Академія Рейвенсфорд вітає Вас.
Ваші здібності не залишилися непоміченими.
Відтепер Ваш дім — серед нас.
Прибуття обов’язкове.
Повний місяць.
Замок за лісом.»
Крапля чорнила розтеклася по сторінці, наче сама ніч підписала цей вирок.
Ліана стиснула конверт і відчула, як десь глибоко всередині у неї прокидається щось — цікавість чи страх? Можливо, обидва.
Вона ще не знала, що цей лист стане початком гри на виживання.