Розділ 27

Вибухи не затихали, а Дол, допиваючи другу пляшку, міцно тримався на ногах. Щоразу перезаряджаючи мушкет, він топив шхуну за два постріли. Дійсно не так вже й складно, якщо не думати про те, що під твоїми ногами дерев'яна посудина і кілотонни морської води.

З берега за всім спостерігав адмірал, він пишався єдиним упевненим наказом у своєму житті, який був виконаний без зайвих суперечок.

— Мій мушкет. — перебив його міркування грубий і звично наказний голос Ревільса.

— Радий бачити у доброму здоров'ї. — кивав гном. — Ваш мушкет у Його Високості.

— А де Його Високість?

— На "Белеко". — усміхнувся той.

— Ти розумом рушив? — вигукнув вампір. — Він там загине.

— Але хіба Ви не цього хотіли?

— А ти вирішив стати виконавцем моїх бажань!? — обурився той. — Тоді спершу перетворить на пишногруду блондинку!

— Майор Дол…

— Я вийду на рибальській шхуні .

— Але…

***

І ось знову холодно, знову тремор і знову я одна. Виходить, потрібна йому менше, ніж війна. Ріки крові та людські страждання. Як я припустила, що монстр може бути щасливий зі мною? Я лише іграшка в його руках, так? Я маю бути покірною!?

«Зоре моя»? Як він сміє? Я йому потрібна. Ну і нісенітниця. Брехун!

А ця звичка називати на ім'я, коли віддає накази.

— Тобі було б зручніше зробити мене упирем?! Так ти казав?!

Але я знайшла світло. Годинник. Яка іронія. У всі двері зазирнути, перевернути весь маєток. А він був тут. Що буде, коли пісок скінчиться? Я помру? А навіщо мені повертатися до цього негідника?

***

Друзі не проводжали майора. Всі залишилися в кімнаті, в німому очікуванні, що Тар ось-ось розплющить очі. Але нічого не відбувалося вже пів години. Книги казали, що вони мали повернутися разом. Але, мабуть, є винятки.

— Як же так? — мало не плачучи почав Сарбс. — Тарен! Тарен! Забудь про нього! Ти про маєток подумала? Ти про нас подумала? Що я робитиму без тебе? Що робитиме Мерелед? Вона може повернутися на фронт, а я? Що я буду робити без тебе?

***

Друзі? Маєток? Я створила абсолютно порожній світ... Як я забула про вас? Вирішила, що без мене вам буде краще, але забулася, що саме ви змушені підтримувати моє життя.

— Ні! Остання піщинка.

***

Вдруге Долу довелося переступити через себе, коли він змушений був підкоритися Серте, сліпо виконуючи його накази. За кожною свинцевою кулею з дула сталевого мушкета виривалося золоте полум'я, що закручувалося маленькими блискучими баранчиками. Надто милими, щоб нести смерть і надто ніжними, щоб виглядати загрозливо. І щойно третя шхуна ворога пішла на дно, чоловік вашко видихнув, заплющив очі і зробив ще кілька ковтків вина. 

— Ревільс щось про мене тобі розповідав? — перепитав останній, підіймаючи очі на пірата.

— Що ти боягуз. — не посоромтвся відповісти Серте, потім відвів очі і неохоче додав, — Але його найкращий друг, тому він не загнав тебе на корабель. Боявся, що ти загинеш.

— Він знущався з мене п'ять років.

— Цільсь, зараз він ніс підвернне, з того боку потрібна друга пробоїна.

Ельф виконав черговий наказ ледве тримаючи мушкет.

— Скажи, він знущається тільки з тебе? — Серте підняв вгору руку, віддаючи наказ рульовому, а Дол мовчав бо, здається, почав розуміти до чого хилить співрозмовник, — Ревільс жорстокий і не терпить коли інші відсиджуються в тилу, але замість того, щоб силою затягти тебе на корабель, просто, піджартовував. Хіба це протизаконно? 

— Як думаєш він міг би вбити мене?

— Вогонь! — крикнув капітан.

Після пострілу ельф знов міцно зажмурилася, намагаючись прийти до тями. 

— Я думаю він буде рятувати тебе ціною власного життя. — здивовано прошепотів капітан, помічаючи, як рибальська шхуна виходить напереріз "Белеко".

Крізь дзвін у вухах ельф почув оглушливий гуркіт, який змусив розплющити очі і той встиг помітити, як залишки фіолетового полум'я підпалили сірий прапор на щоглі шхуни суперника.

— Ми, здається, вже виграли. — засміявся капітан, підіймаючи догори руку, вітаючи союзника, — третій з права. Цільсь близь кіля, Ревільс сем знайде собі мішень.

Хто б міг подумати, але корабельні гармати, якими оснастили рибальські шхуни, були відлиті з чистої сталі. О, то була знатна битва. Після якої до всіх підручників з морської справи внесуть багато поправок. Не тільки про те, навіщо обшивати сталлю мушкети, а й про побудову кораблів, абордажний бій. А головне, напишуть оду про темряву і світло, про золоте і фіолетове полум'я, що б'ються пліч-о-пліч, проти негідників і загарбників. Про спалахи які раніше були направлені один проти одного, але в симбіозі створили жахаючу феєрію, спроможну знищити не просто ворожу армію, а цілий флот. 

Хриплий і тихий голос Тарен, як ножем розрізав тишу:

— Ревільс уже пішов?

Друзі завмерли в німому захваті, ледве стримуючи радість.

— Пішов. — кивнула Тамрі.

— Негідник, яким і був.

Піднятися з ліжка було неможливо, ніби всі м'язи скувало судомою і одночасно заклинило суглоби. Неймовірного болю вартувало перевернутися на бік.

— Дякую, Сарбсе, ти мене витяг. — усміхнулася дівчина.

— Я? Але батько…

— Війну він любить дужче. — перебила його дівчина, але спробувала посміхнутися. — Давайте не про нього. Як ви?

Дол протверезів, щойно відчув тверду землю під ногами. Ревільс подав руку, потягнув товариша на себе і міцно притискаючи до плеча, відібрав пляшку.

— Що ж ви, слуги світла, мене так лякаєте?

— А ти не лякайся, я ще не те можу. — посміхнувся ельф. — Як Тарен?

— Сподіваюся добре, я не дочекався доки вона прийде до тями.

Дол, раптом, змінився в обличчі і заговорив на повному серйозі:

— У мене до тебе розмова.

Тарен оговталася за півгодини, суворо заборонила доповідати про це майорам і засіла перебирати підписані документи. Ельфійська магія може все і для вправного ельфа, немає жодних меж. З уміннями Тамріел можна було б стати будь-ким. Захоплена Мерелед, наприклад, пророкувала кар'єру військового, ну чи хоча б військового медика.