Розділ 22

Біля маєтку карету зустрічала Мерелед, вона розгублено дивилася на змученого, на перший погляд, вампіра і боялася припустити, що там сталося. Проте говорив він чітко і, звичним командним тоном, просив аптечку та ключі.

— Ти думаєш це нормально? — неспокійно питала Мер, обробляючи рани.

Він сидів, біля ліжка Тарен, з цигаркою в зубах і жмурився від болю.

— Я обіцяв бути ввечері і, сто грамів свинцю, ніяк не могли мене зупинити.

— Що з Долом?

— Він боровся як справжній звір. Ось у пориві морських баталій трохи промок.

— Брешеш. — усміхнулася амфібія і друга куля брязнула об залізну тарілку. — Що сталося?

— Слухай, якщо ти вирішила влаштовувати допит — тортури в тебе на трієчку. Зашивай.

Дівчина замовкла і продовжила роботу. А принц заходився знімати бинти. Витрачено стільки енергії, що на регенерацію сил не вистачило. Опіки, які раніше покривали не більше сантиметра тканин навколо браслетів, зараз, філігранними смугами, тяглися до ліктів. А на самих «кайданах» з'явилися дрібні тріщини.

— Це ненормально. — запанікувала Мер. — Я вимагаю пояснень.

Але чоловік безпристрасно почав накладати нові бинти.

— Я й так борюся сьогодні з думкою, що я ненормальний. Не тисни.

— У якому сенсі?

— Ти все розумієш. Я божеволію. — Ревільс говорив пошепки, ніби боявся, що їх підслуховують. — Тарен, безперечно, не мертва, але й живою її назвати складно. Вона не знає котра година, не розуміє чи вчасно я приїхав, не відповідає на запитання, ми навіть не знаємо, чи чує вона все, що ми говоримо. А я веду себе ніби... — він не міг підібрати слів, — псих.

Ревільс нагадав подрузі одну затерту історію. Якось їхній легіон зайшов у село, де буяла якась дивна хвороба. Отруєння невідомого походження. Коли викликали медиків, швидко знайшли першопричину. Одна хвора на голову стара, ніяк не наважувалася поховати свого чоловіка. Бідолаха помер кілька місяців тому, а вона так само спала з ним, одягала вранці, садила за стіл, обідала і говорила з мерцем.

Односельці гинули від трупної отрути, одна тільки стара відьма, якимось дивом залишалася жива.

До чого він це? Ситуація. Йому все більше здавалося, що Тарен не розплющить очей уже ніколи. Життя поступово згасне, серце зупиниться і похолонуть руки. А він, все ще, бігтиме до неї і робитиме неймовірні речі просто для того, щоб встигнути до бездиханного тіла.

Амфібія опустила очі, всі його міркування турбували, але наступного питання вона злякалася ще більше.

— Ви впораєтеся з маєтком?

Вона б упоралася, рано чи пізно. Звикла до всіх проблем, як звикла Тар, але язик не повертався щось відповісти.

— Я можу забрати тебе й 412 до замку. Ніхто й слова не скаже. Я одружу тебе з будь-яким лордом, на якого вкажеш плавником, отримаєш титул. Захочеш — видам тебе за поміщика, поїдеш до нього і забудеш все, як страшний сон, коли ні — залишайся у замку, на правах придворної. Королеви там зараз немає, але справу тобі знайдемо, будь-яку, медицину нести в народ, чи толерантність просувати з Тамрієл удвох. Сарбса тобі в слуги залишу... 

— Заціпся. — важкий вдих і знову тиша.

— На передову я тебе пущу тільки у якості медика. — спокійно продовжував той. — Ніхто і ніколи не запише тебе у свій полк… окрім мене.

— Ти можеш замовкнути? — роздратовано перебила блондинка. — Я нікуди звідси не поїду. Я буду виконувати її обов'язки до тих пір, доки Тарен не прийде до тями.

— Все що я знаю про медицину, я чув з твоїх вуст. І я знаю як ти міркуєш зараз.

— Ні, ти чув ще розподілі Дола. Чому він сказав, що перетворити її на вампіра — не порятунок?

— Бо це не хвороба.

Так, тіло, безумовно, постраждало. Але більше постраждала душа. Складно пояснити. Але це щось подібне до внутрішньої енергії. У людей, залежно від того, як вони проживають життя і які вчинки роблять колір цієї душі, може змінюватися. Однак, перетворюючи когось на вампіра, зміна відбувається насильницьким шляхом і ця сама душа переживає потрясіння, порівнянне з уколом адреналіну. Нічого, загалом, страшного, але Тарен абсолютно знесилена, наче цей "укол" зробити людині з переламаними кінцівками. Вона протягне ще якийсь час, але нсій навряд чи залишиться живим. Так і душа, що «воскресне», навіть підніме Тарен з ліжка, але цілком може згаснути незабаром.

Їй дуже пощастило, що Ревільс не ризикнув першого ж дня, коли Дол ще не перечитав усю літературу. Тому вампір взяв з нього слово, що він не підпустить до неї, не дасть втілити план «Б».

Він знову закурив і взяв Тарен за руку.

— Лиш клятви недержимі

Розсиплються в ту мить…

Адже клявся, що нікому не дозволить торкнутися її, що сам не чіпатиме, а в результаті що? В результаті що присягався гнів місяця вогненний, що слова на вітер кидав.

***

Знову порожнеча.

І не жива, і не мертва. Так, не знаю котра година, не відповідаю, проте чую вас. Який же непереборний відчай від його слів. Страшно подумати. Але ж ви казали, що я маю впоратися сама, тоді до чого міркування? Може просто дочекатися, поки він зневіриться і спокійно померти. Це буде боляче, але минеться. За те врятую від болісного очікування.

Тільки от пророцтво не справдиться. Чи стилет уже торкнувся сонця і йшлося про його меч? Весілля не вдалося? Ненавиджу пророцтва.

Головне моторошні картинки поки що не мучать. Можна відпочити хоч трохи, послухати чергову балаканину з-за дверей. Хоча я віддала б перевагу добрій казці. Наприклад про прекрасну принцесу та лицаря, який врятував би її від дракона. Хоча життя принцеси мені не хотілося б прожити. Вічне ув'язнення в замку та манери, манери, манери…

 У мене тепер є вибір… Я можу обрати смерть.

***