Розділ 21

У зеленому залі стіл накритий на чотири персони. На чолі столу, на місці поміщиці сиділа Мерелед. Вона вже так звикла що тепер вона тут пані, тепер прислуга їй кланяється і лорди звуть на прийоми. Чутки розійшлися всією округою. Щоправда, говорили різне. Одні, що принц уже готується до весілля, інші, що він втік із нареченою, треті, що вони обоє, здобувши нові звання, пішли на фронт. Хто б знав, чим він тут займається. Хоча останнє було найближче.

Сарбс беззвучно увійшов до зали й поклав руку на плече дівчини:

— Нічого нового.

— Дякую. — тихо відповіла та. — Знав би ти, як мені тяжко.

— Я знаю. — хлопчина посміхнувся, трохи обіймаючи Мер. — Коли ми сюди приїхали, ти одразу влилася і жила, як дочка поміщика. Міняла сукні щодня, вигадувала меню на кожен прийом їжі і шпиняла прислугу. А Тарен переживала все це. Вона навіть плакала вечорами, ти точно чула, але не наважувалася зайти.

— Я думала...

— Правильно думала. Тільки не один Ревільс всьому виною. Пам'ятаєш ти супроводжувала поставку риби до столиці? Так от, вона тоді добряче випила, і півночі виливала душу.

Мерелед нахилила голову назад і обперлася на груди товариша:

— Пропонуєш мені напитися?

— Ні. На мій вік п'яних витівок вистачить. — усміхнувся хлопець. — Розкажи мені про свої емоції, стане лекше.

Та, у відповідь, спробувала видавити із себе посмішку:

— Давай, спершу, дочекаємось хлопців до вечері.

— Ти вже й кажеш як Тар. Думаєш ми дочекаємось?

— Ревільс сказав їй, що буде ввечері.

— А ще він сказав, що відвідає маєток, а потім місяць не давав про себе знати.

— Так, ти маєш рацію.

Знову баталії, знову вибухають снаряди, правда, підкріплення, таки, знайшлося. Серте цікавило лише те, де «Морські вовки» так швидко знайшли ще з десяток кораблів. Так, він був далеко не найважливішим у цій структурі. Лише капітан флагмана невеликої флотилії, тож союзники знайшли підкріплення, щойно капітан попросив. Нещасна «Белеко» потребувала термінового ремонту, не кажучи вже про те, що половина знарядь вийшли з ладу.

А ось Ревільс оглядався на висхідний місяць і намагався порахувати час. Майже десята, але кораблі Імпонега все не закінчувалися. Складалося відчуття, що п'ять років вони ігнорували морський фронт лише тому, що будували їх.

Принц звалився з ніг, хапаючись за плече, це вже не перша ворожа куля за сьогодні і, чомусь, жити хотілося більше, ніж вмерти героєм.

— Та що з тобою ? — обурювався Серте. — Поважчав уже на сто грам.

— Додому хочу. — відмахнувся майор. Останні півгодини він був розгублений, бо ж обіцяв з'явитися надвечір і боявся порушити чергове слово, але все ніяк не міг покинути порт.

— Це можемо організувати. — огризнувся капітан. — Сідай на шлюпку та веслуй до берега.

— А ти романтик.

Вампір перезарядив сталевий мушкет і, тяжко піднявшись на ноги, зосередився і прицілився. Меч завжди додавав сили, сталь, з якої він зроблений, несе на собі пам'ять про десяток поколіннь, його мушкет не міг похизуватися такою ж міццю, ця сталь скоріш стримувала силу. Та чоловік не квапився знов підставляти друзів під власний вогонь, тож зброя яка може зупинити мантікору томилася в ножнах. 

Цей козир Ревільс не ховав в рукаві, просто був впевнений, до тієї миті, що не може ним скористатися, адже срібло заблокує всі спроби продемонструвати колишню силу, та спробувати було варто.

Постріл. За зарядом свинцю, не більше п'ятдесяти грамів, наче хвіст комети, пролетіло фіолетове полум'я, осяявши півморя. І в ту секунду, коли і свої і чужі здивовано спостерігали за траекторією руху дивного об'єкта, навіть припинилася стрілянина і в недовгій тиші можна було почути тонкий свист, наче на людній площі, хтось помітив знайомого і не знає як привернути його увагу. Та куля летіла точно в ціль і на ворожому кораблі, який виявився першою мішенню, у кожного завмерло серце. А миттю пізніше з тріском репнула щогла, яку, вже після падіння, охопило полум'я. 

Страх і захват сплелися в кожному з присутніх, та тільки принц, не хотів вкотре бачити, як добре в нього виходить вбивати і навіть зрадів, коли потемніло в очах. Він впав на одне коліно і міцно замружився, приходячи до тями.

— Монстр. — розгублено промовив капітан.

— Дай мені хвилинку. — шепотів вампір, намагаючись перепочити. Він думав тільки про те, що зараз не завадила б фата-моргана, але водночас не хотів, щоб Тарен знову втручалася.

— Ти начебто був у сріблі.

— Я і зараз у сріблі. — насилу посміхнувся той, відчуваючи власну силу. — Командуй.

Куля направилася в борт флагмана супротивника. Бувалий моряк точно знав, як потопити корабель однією пробоїною. Однак, раніше, ні такої сили, ні прицільної дальності пострілів не бачив, навіть серед найкращих канонірів, що стріляють із найкращих знарядь.

Один за одним, з перервами в хвилину, ворожі кораблі йшли на дно, після яскраво-фіолетових спалахів. А соратники щільним строєм закривали «Белеко» від атак. Барвиста була битва. Рівно, поки останній корабель не пішов на дно. Ревільс звалився з ніг, ковтаючи ротом повітря. Не було сил навіть сказати слово, а очі закочувалися, демонструючи капіляри, що полопалися на білках.

Як би вам пояснити... Перші кілька пострілів він зробив свідомо, а потім як у тумані. Як у стані афекту. Сила, хоч і скута сріблом, виривалася назовні. Спрацював і улюблений, з недавніх пір, мушкет. У нього, як і належить, був дерев'яний приклад, але повністю обшитий сталлю. Важить така річ не менше двадцяти кілограм, але йому не звикати, більш того який ефект. Напевно, треба ще глибше. Зі срібла ллють саме браслети, з тієї лише причини, що магія, у тутешньому розумінні, застосовується за допомогою рук, таїться вона, однак, у серці. А провідника краще сталі для темної сили не знайти, тож упираючи сталевий приклад в плече, сила вивільнялася з серця, а не з закутих у срібло рук.

Капітан командував пристати до берега і, не шкодуючи корабля на повних вітрилах, розвернувся на місці.