Розділ 20

— Нам не можна вступати в абордажний бій. — нервувався Ревільс.

— Сам знаю. — у тій же манері відповів Серте. — А є вибір?

— Вибір є завжди. — відмахнувся той і знову спробував вийти на зв'язок.

У «Морських вовків» залишилося не більше десятка кораблів, у супротивника, стільки ж, ось тільки менш пошарпаних і з повним боєкомплектом. «Белеко» не витримає абордажного бою і Ревільс, з жахом, розумів, що коли шхуна піде на дно його не зможуть врятувати, як і сам він нікого не витягне. Вампір знову лаяв себе за ту витівку з браслетами, але зараз пізно вже щось робити.

З порту вийшли рибальські кораблі, але Дола таки не було на жодному з них. Він вивів солдатів. Тих хлопчаків без досвіду та навичок. Але гарматне м'ясо з мушкетами навряд чи зможе надати хоч якусь підтримку.

Проте супротивник злякався. Кораблі поспіхом розверталися, не шкодуючи вітрил. Наче за спинами героїв з-під води встало величезне морське чудовисько, а не ті хлопчаки. Обидва здивовано мовчали, але жоден не командував наздоганяти втікачів.

— Що їх налякало? — здивувався Ревільс. — Рибалки?

— Ні. — Серте вказав на північ. — Наші кораблі. Здається, твій товариш таки зв'язався з союзниками.

Ноги підкосилися. Вампір сперся на хиткі перила капітанського містка, панічно вдивляючись у горизонт.

— Там нема союзників, ми самі на все море.

— Як так? — розгубився капітан, однак не міг перестати вірити своїм очам.

Ревільс же намагався вірити з усіх сил.

— Нам терміново треба на берег.

Капітан командував розвертатися.

А в маєтку тиша та спокій. Знову якийсь лорд знову розповідає про свою нелегку долю. Як же це все втомило. Третій день у ролі поміщиці давався Мерелед особливо складно. Вже й їй хотілося пожбурити печатку межи очі черговому гостю.

Вона різко змінилася в обличчі, а за секунду озирнулася на товариша:

— Пане Сарбсе, прошу, підніметься до кабінету.

— Навіщо?

— Документи знайти. — вона намагалася то підморгнути, то кивнути, то підняти брову.

Але хлопчина губився у своїх думках і зовсім цього не помічав:

— Які?

— Я вас прошу, там тільки одні документи, які потребують нагляду. Вони під замком.

— А, зрозумів.

— Зв'яжіться потім зі своїм батьком.

Він поспішив нагору, але все було гаразд. Пульс слабкий, але стабільний, тільки руки знову стиснуті в кулаки та ледве зведені брови.

— Що ж тобі сниться? — зітхнув хлопець. — Не знаю, що сталося, але батько занервував. Сподіваюся, ти розкажеш нам потім…

На верфі "Белеко" зустрічав Дол. Ревільс уже знав, що все гаразд, але не міг перестати гніватися на товариша. Його зовсім не цікавили страхи інших і спускатись на землю не хотілося.

— Клик, що сталося?

Той перехилився через перила:

— Підійди ближче.

Ельф зробив кілька кроків до корабля і в ту ж мить його окотили щонайменше двадцятьма літрами крижаної морської води.

— Я тебе вб'ю.

— Дістань мене, спершу. — прогарчав вампір. — Бо буде гірше, якщо я спущуся, бо, якщо з тобою на березі в цей час не було Горга, то я не хочу навіть думати, хто міг створити фата-моргану! Розкажеш хто її зробив?

— Вона розчинилася, сигаретним димом. — зітхнув ельф. — Навіщо ти перепитуєш?

— Що б ти їхав у маєток, коли вже й так сидиш на суші і дурью маєшся. Там буде більше користі.

Ельф прибрав назад мокре волосся і підняв злий погляд на товариша:

— Скільки тобі років?

— Стільки ж, скільки й тобі. Але я не боюся плавати.

— А я не веду себе як підліток! — вигукнув той. — Спускайся.

— Ні, піднімайся ти.

— Я схожий на ідіота?

— Схожий. На вітрі з мокрою головою, особливо.

Дол уже почав відвикати від витівок Ревільса, але точно знав, щойно він підніметься на корабель, той зірветься з місця і зупинитися тільки у відкритому морі. Чоловік пирхнув і вирушив у приміщення, треба було просохнути і замінити одяг.

***

Так, цікава звичка скрізь тягати за собою плід власної уяви. Головне не звикнути. Але з ним мені спокійніше, немов у безпеці.

— Звідки ти знаєш про зовнішній світ? Знаєш, що відбувається зараз на морі та в світлому замку... 

— Я знаю тільки те, що ти знаєш, тільки те, що ти чула, крізь сон із розмов друзів.

— Цікаво, якби я справді стояла б біля моря, вийшло б у мене створити фата-моргану. Напевно ні, це ж тільки моя уява.

— Я думаю, ти можеш набагато більше, ніж тобі здається.

— Ти сказав Тамріел готується до весілля, але Дол же не заявив про заручини.

— То й що. Він же зробив їй пропозицію, і вона погодилася. Тож весіллю бути.

— Думаю, вона щаслива зараз.

— Сподіваюся. Тамрі просто диво, ніжна та романтична дівчина. Було б погано, якби з нею щось трапилося.

Якби це все не було сном, я б до мурашок злякалася цієї фрази, але це всього лише моя уява.

— Як гадаєш, скоро випаде сніг?

— Обіцяють за кілька днів.

Довго. Ці дощі втомили.

***