Розділ 19

***

Порожнеча. Біле приміщення. Ні, це навіть приміщення. Це пустка, нічого. Абсолютний нуль. Ні стін, ні підлоги, ні стелі. Ну тепер складно буде змусити мене нервувати, тепер я знаю, що це сон, галюцинація.

Здивуй мене.

А якщо це і є світло? Світло, яке я мала знайти. Тоді чому я й досі не прокинулася? Нісенітниця якась.

— Агов!

Ха, звісно, це не світло, це мій черговий страх. Страх залишитись на самоті, все втратити. Або це страх померти і так я уявляю собі потойбічний світ. Ну точно, нудьга смертна. Дзвін кілець і… знову спрацювало. Улюблений трактир. Так, якби не Горг, не стала б я ілюзіоністом і хто знає, що б я зараз робила. У будь-якому разі тут знову порожньо. Все ж таки краще, ніж мій останній «візит».

А? Ревільс. Він знову тут.

— Так, я вийду за тебе.

Вінчальний вальс. Бордова сукня. Темний замок. І він сам веде мене до вівтаря. Все як належить. Тільки я все ще людина. Дивно. О ні, ну зрозуміло. Оскільки я дала згоду, цілком серйозно, це буде частиною ритуалу. Ну що ж, ікластий, справа твоя. Нема чого боятися. Я ж не хочу налякати друзів.

І що буде далі? Ну так, звичайно, він піде на фронт, а я вагітна у замку. Цього варто було чекати. Дратує, але не страшно. І тут мапа. Виходить, що зі мною, що без мене, ти об’єднаєш території? Як би мені хотілося закінчити цю війну. Але Дол мав рацію, він не зупиниться на кордоні Екліпсо, йому потрібна столиця Імпонега і голова Ніпута. Така його вдача.

Стоп. Якщо землі підкорені, минуло, мабуть, років сорок. Де ж діти? Це мій страх, правда? Я не зможу народити спадкоємця? Та й до біса. У нього є брати, а отже, будуть і племінники.

Повернувся. Генерал. Але хто це з ним? Рима? У неї ікла? Нісенітниця. Він ніколи... або... Точно, я пам'ятаю, що він сказав тоді в саду "Я — чоловік".

— Ти не чоловік, ти бабій!

Ні, ні, Тарен, тільки не плач. Тільки не хвилюйся. Заспокойся. Це лише сон. Це твої страхи, але не майбутнє.

Вона вагітна. Але ж я теж… була… Точно. Я втратила дитину, і більше не змогла народити.

— Мерзотник! Я переживала через те, що ти не повернувся вчасно! А тепер... Мерзотник...

Ні, той хто вигадує ці ілюзії зовсім мене не знає, через таке я б не стала лити сльози... Я б зняла йому голову!

***

— Температура підскочила, але, здається, решта показників у нормі. — пояснювала Мерелед, спускаючись сходами. — Хотіла б я знати, що їй снитися.

— А я все думаю, що б я побачив у цьому найстрашнішому сні. — зітхав Сарбс.

— Напевно, війну.

— Або лабораторію. — кивнув той, зводячи очі. — До речі, — це було не «до речі», просто його непокоїло питання, — ти так завелася, коли ми жартували про весілля. У тебе, правда, хтось є?

Амфібія озирнулася на друга, трохи примруживши очі.

— А що?

— Просто, цікаво.

— Мені пишуть лорди, але... — вона знову глянула на упиря, цього разу наче з тягарем на серці, — але не знаю, чи дам я комусь згоду, якщо покличуть заміж.

— Чому?

— Ти ставиш дивні запитання.

— Напевно. — кивнув той. — Просто цікаво, якби я і справді запропонував, що б ти відповіла?

Дівчина засміялася:

— Всім власникам іклів, у цьому домі, дівчата відповідають однаково.

Сарбс посміхнувся. Такої відповіді він і чекав. Адже спитав не серйозно, наче жартома. І хоча з'являлося бажання купити обручку з малахітом і засипати її кімнату пелюстками троянд, все більше це нагадувало дитячі пустощі. Та й не хочеться, справді, почути відмову.

— Так, ти маєш рацію. — задерикувато відповів хлопчина. — Значить діятимемо за порадою Амема, зачекаю кілька років і запропоную, коли ти закохаєшся в мене без пам'яті.

— Припиняй ці жартики. Зараз не час.

— Чому не час? Якщо ти про Тарен, то їй не стане краще від того, що ми будемо горювати. — він сперся на перила, оглядаючи шахівницю. — Прорахунок, дошка звичайна, а ферзь сірий. У нього, виходить, немає своєї сторони.

— Сарбсе, а що це? — розгублено спитала дівчина, вказуючи на того самого ферзя. — Він на місці. Я ж не збожеволіла, вчора фігури не було.

А дощ тим часом закінчився і знову вийшло сонце. Оракули брехали, на морі абсолютний штиль, а на Белеко знову зайвий командир. Він вдивлявся в обрій, наче чекав нападу.

— Де тебе носило, високосте? — звернувся капітан.

— Страшніше за похмілля, тільки жінка в гніві.

— Отримав таки сковорідкою по лобі. — Серте засміявся, трохи пхаючи вампіра в плече. — Не знав, що принцам теж прилітає від наречених.

— Яка, по суті, різниця принц ти чи ні, якщо тебе кохають? — почав міркувати той. — Отримував я як звичайний п'янчуга. Який приклався до чарки замість того, щоб провести вечір з нею.

— Знаряддя до бою! — раптом гримнув капітан. — Підняти вітрила.

Матроси, без зайвих уточнень, кинулися до своїх робочих місць. Якимось дивом він точно знав, що імпонегійські кораблі за горизонтом і якщо атакувати першими, то шанси на перемогу збільшуються вдвічі.

З місця схопився і Дол, який, як і вчора, сидів у рубці начальника верфі. Ревільс доповів на сушу про те, що відбувається. Проте сам ельф до моря не поспішав. По-перше: він боявся своєї недосвідченості у питаннях морських баталій, а по-друге: не вмів плавати.

Так, ідеалу не існує і непоганий медик, чудовий солдат, прекрасний син і неперевершений коханець (за словами Тамріел) не вмів плавати. Погодьтеся, дрібниця на тлі інших досягнень. Проте його це турбувало.

А на морі відкрився вогонь. Пил бою і запах пороху знову розбудили невгамовний азарт, змусивши, хоч ненадовго, забути про Тарен. Втім, якщо раніше Ревільс просто страждав від однієї думки, то зараз з'явилася надія. Маленька іскорка, що перетворюється на справжню пожежу. Просто ставало лекше думати наче проводячи з нею ночі, рано чи пізно, стане краще.

З-за обрію виходила ескадра і здавалося їй ні кінця, ні краю.