Розділ 14

Відпираючи замок тремтячими руками, Ревільс почував себе все гірше. Земля йшла з-під ніг, але бувалий військовий не подавав виду.

— Доброго дня... — зітхнув вампір, відчиняючи двері. — Впізнала?

Ніжні руки були, тепер, стиснуті в кулаки і, здається, тремтіли від кожного слова.

— Сонце, пробач мені за вчорашнє, мені, правда, складно без тебе…

Такого каменю на серці він не відчував з... з учорашнього дня коли так само стояв над її ліжком.

— Якби ти могла подати мені знак. Порадити як вчинити. Я, навіть, не розумію, чи хочеш ти прожити зі мною життя... І тепер я знову в браслетах. Я не відчуваю твого запаху і не боюся тобі нашкодити… Нарешті і ти мене не боїшся.

Він сперся на туалетний столик. Більш ніж повністю заставлений подарункам від лордів, парфумами та косметикою, з усього королівства, а то й закордонними.

— А я ж ніколи не проявляв знаків уваги, не дарував дрібних подарунків, які ти, певне, так любиш. Я ж тебе зовсім не знаю… Ти була б щаслива, у своєму маленькому будиночку, який я не встиг врятувати або в таверні, до якої у мене не вистачило духу повернутися? А простий хлопець дарував би тобі польові квіти та дорогі парфуми на великі свята… Мабуть ти така. А я… а я знайшов би поміщицьку доньку, яка хотіла б жити в замку. Скільки ж лих я на тебе накликав.

Звинувачувати у всьому себе, звичайно, не варто. Адже вона сама прийняла маєток, прийшла на бал, танцювала з ним і покликала в гості, але так було простіше.

— Ти ніколи не питаєш, але завжди все розумієш сама. От і цього разу точно знала, що війська на морі. Тоді, в облозі, ти зрозуміла, що я поновлений у званні і тому не приїхав до тебе раніше. Як і зараз приїхав лише через війну... не заради твого товариства, але щоб захистити від вогню. Не зміг передати тобі командування, хоч і повинен був. І ти все знала, але так і не затіяла скандал.

Він упав в крісло і повернувся до дзеркала, заглядаючи в холодні сталеві очі. Як багато вони бачили смертей, як багато крові та людських страждань, зламаних доль. А зараз, від однієї травми вони згасли, померкли і здавалося ось-ось наллються сльозами.

У причиненій тумбочці господині маєтку лежали її тютюн і люлька, окуляри та улюблена бордова помада. Яка додає кілька рочків, особливо в парі із суворою сукнею та високими підборами. Її тільки почали сприймати як серйозну людину. І весь цей збірний образ поміщиці, трепетно створений Лоро, розсипався б за секунду, якби хоч один лорд знав про те, що сталося.

Ревільс потягнув за ручку і з шухляди викотилася пляшка білого десертного вина. Чоловік усміхнувся.

— Що ж ти за людина така і чим мене зачарувала? П'єш, куриш, не слухаєш наказів... мав рацію гросмейстер, бунтарка...

Він потягнувся до пляшки, але, перш ніж відкоркувати, замкнув двері на ключ зсередини і забив трубку.

— Ніхто нас не потурбує.

Вона любила винятково солодкі вина або елі, а він пив завжди сухі або, ізовсім, віддавав перевагу міцному алкоголю. Він принц, вона жебрачка. Він військовий, вона дитя квітів. Може й зачарувала Тарен Ревільса тим, що раніше таких дівчат він не зустрічав. Оточення не дозволяло. Завжди суворі й скромні жінки, на зразок Юни, на якій одружився батько, яка ніколи не подобалася принцові.

***

— Ревільсе.

Чому я чую його голос? Чому не бачу? Що за нісенітниця?

— Ревільсе. Де ти?

Що мені залишається, крім як сидіти біля власного ліжка і плакати?

— Що ти верзеш? Що трапилось вчора? Я чула шум, але не знаю, що відбувалося. Розкажи мені!

Сльози. Я завжди плачу лише через нього. Я стільки зачинялася у цій спальні, ховалася. Як же страшно насправді залишатися на самоті. Може вони всі поїхали, а я просто збожеволіла від самотності? Але якщо навпаки. Якщо він існує, а мене більше немає? Я блукаючий дух? Про що ти говориш?

— Що значить не боїшся нашкодити? Я жива?

Відповідай мені. Почуй мене.

— Навіщо мені всі ці дрібниці, якщо тебе ніколи немає поряд? А якщо ти поруч, то ми в сварці чи в небезпеці. Я просто хочу, щоб все було добре.

Ти, як завжди, не помічаєш очевидних речей.

— Який фронт? Не кажи мені, що ти в браслетах знову пішов на фронт. Ідіот. Ти можеш загинути! Що я робитиму без тебе? Егоїст.

Я була права. Зайшли із моря. Ти ж і зараз у браслетах і знову на передовій. Ти мені бажаєш смерті?

Це запах вина, моє улюблене біле вино і… і мій тютюн.

***

За дверима, боячись навіть зітхнути зайвий раз, причаївся Сарбс, він вслухався в кожне слово, сподіваючись підслухати щось важливе.

— Ну що там? — пошепки питала Мер.

Той замотав головою і відійшов від дверей:

— Він знайшов вино.

— Думаєш, я вчинила правильно?

— Не знаю. — зітхнув хлопець. — У будь-якому випадку, Тарен сприйме це з високо піднятою головою, а якщо ні — ми візьмемо на себе відповідальність.

Амфібія закивала. Друзям здавалося, що це був єдиний вихід.

А Ревільс усе згадував, як погрожував Тар кілька днів тому і казав, що тільки він вирішуватиме, коли здійсниться пророцтво. Як не хотілося давати цим словам хід. Він поставив на стіл два келихи, налив собі і їй. Хто знає навіщо, не хотілося, мабуть, пити наодинці.

— Головне, що з тобою друзі. Вони не допустять агонії. — насилу усміхався той, піднімаючи келих, ніби вимовив тост і брязнув об той, що стояв поруч. — А я зараз доп'ю цю пляшку і знову піду. Мер наполягала, щоб я розповів, що відбувається на морі, але, знаєш, я краще принесу тобі сьогодні всі звіти і дуже хочу отримати по зубах, коли ти їх прочитаєш.

До кабінету ввійшла Рима, вона мило посміхалася і, здається, приходила до тями:

— У холі на вас чекає високоповажний гість, накажете кликати до кабінету?

— Тссс... — в один голос зупинили її друзі.