Розділ 12

На горизонті маячили два рибальські кораблі, а до чоловіків одразу підбіг стурбований гном у генеральських погонах і шепеляво заговорив:

— Мені сказали, Ви поранені...

— Переживу. — кивнув вампір.

І хоча в грудях палала лють, обличчя його не виражало жодної емоції. Ніби нічого не сталося, все як учора, як тиждень чи місяць тому.

— Чому Ви прибули вдень? — тривожно белькотів той.

— Тому що без мене ти занапастиш всю ескадру.

Старший за званням невпевнено позадкував. Можна було вирішити, що за якоїсь прикрої випадковості вони переплутали погони. Гном, чийого імені не пам'ятали навіть рядові, командувачем був таким собі, однак одним із трьох морських генералів. Заткнути його за пояс можна було парою фраз і, на відміну від Ревільса, він зовсім не вселяв страху чи поваги.

— На мою думку. — Видавив із себе залишки честі коротун. — Ви порушуєте субординацію.

— Тобі здалося.

Дол хотів було взяти товариша за передпліччя, щоб хоч трохи напоумити, але той різко прибрав руку і демонстративно підтягнув рукавички.

— Клик, дуже багато необачних рішень.

— Ти казав, що я помиляюся, слухаючи Тагідо, ти говорив, що я помиляюся, йдучи на поводу у Тарен. Але ніколи раніше. — продовжував вампір. — Я зробив висновок, що не помиляюся, тільки коли приймаю рішення одноосібно. Тепер, я знову діятиму тільки на свій розсуд. — сухо відповів вампір, а потім знову озирнувся на генерала, і наказав командним тоном. — Звіт.

Гном нервово закивав і почав нишпорити в шкіряному планшеті.

А в маєтку, тим часом, тривала одна з тих нудних та довгих розмов про документи. Похмурий і абсолютно сірий чоловік, що недбало кинув шкіряне пальто на крісло, сидів навпроти Мерелед і всіляко відмовлявся від підписаного колишнім поміщиком контракту. Йому дісталися землі нині покійного Мортінто.

Сарбс стояв, як і раніше, за поміщицьким кріслом, пильно дивився в очі чоловікові. Пан Колерега був не з боязкого десятка. І зіткнувшись із суворим поглядом хлопця, навіть бровою не повів.

Упир частенько намагався залякати гостей, які тріпали нерви. Жодних погроз або шантажу. Як і зараз, він вичікував коли зустрінуться погляди і єхидно усміхався, демонструючи ікла. Звичайно будь-яка поважна людина, яка здатна здорово мислити, розуміє, що вбити гостя ніхто з поміщицької свити не зважиться, все-таки, найжахливіший злочин. Але кров у жилах холоне майже у всіх.

— Нагадайте. — відволікся Колерега, переводячи погляд на Мерелед. — Ким Ви приходитеся Пані Тарен.

— Сестрою. — кивнула дівчина.

— А ви? — він глянув на Сарбса.

— З якою метою ви питаєте? — не давши товаришу навіть відкрити рота, перебила амфібія.

— Просто цікаво, чому мене приймає не вона. Хотілося б познайомитися.

— Вона зараз у темному замку, з візитом.

— А та інтрижка з принцом, пригадую. Виходить у разі її весілля ви будете поміщицею. — він противно усміхнувся. — Просто наші землі по сусідству, думаю нам доведеться бачитися часто…

— На мою думку, варто повернутися до обговорення. — суворо відрізав Сарбс.

Мерелед озирнулася до упиря. Щось подібне до злості грало в його очах. І хоча Мер знала про його звичку лякати приїжджих, але цього разу і їй стало не по собі:

— Я маю повноваження лише підписувати договори, але не розривати їх.

— Тоді. — він дістав із кишені пальто не підписаний договір про передачу у власність млинів. — Ви можете надати чинності цьому документу.

— Я не можу підписати договір заднім числом.

— Тоді підпишемо новий.

Дівчина невдоволено пирхнула:

— Вимітайтеся по добру, по здорову.

Чоловік підскочив з крісла і різко схопив пальто:

— Подивимося ще кому доведеться вимітатися.

— Що на тебе найшло? — Занервував Сарбс, щойно за гостем зачинилися двері.

— Втомив він мене.

— Мер, так не можна.

— Як казала Тар: Я тут накази віддаю.

— Ні. Зараз накази ми віддаємо разом.

— От і залишайся на вечірній прийом. Спробуй не тільки суворо дивитися на ці випещені морди, а ще й бесіди з ними вести.

Дівчина квапливо піднялася з крісла і поспішила до своєї кімнати. Жодна жінка у світі не збиралася так швидко, як Мерелед. Треба їхати до моря. Ця думка ставала справжньою нав'язливою ідеєю.

Якщо Ревільс передбачив її вчинок — чи наказав Сарбсу нікого не випускати з маєтку? Чи може простіше не їхати самій, а написати документ про передачу звітів у запечатаному конверті?

Вона глянула наостанок у дзеркало і прихопила військовий статут. Проте на порозі в її кімнату вже був упир. Він перегородив дорогу і хоч стояв на ватних ногах, міцно тримав руку на ефесі.

— Тяжка доля упиря, так? — зло прошипіла дівчина. — Особливо, коли твій господар рахує на три кроки вперед.

Сарбс мовчав і не відводив очей.

— Зрозумій, це те, чого Тар хотіла найбільше. Я маю дізнатися, чим займаються хлопці.

Він, так само, не відкривав рота і не змінювався в обличчі.

— Тар просила лише про це.

— Чому ти говориш про її бажання, як про останню волю?

Мерелед відвела очі:

— Тому що я медик. Ти ж пам'ятаєш, що було в тій битві. Ти ж чув, куди переводили пацієнтів з таким діагнозом…

— Заціпся. — перебив її хлопець, він стиснув кулаки. — Тар — найсвітліша людина.

«Бійня при Віладзо», так у підручниках називають день знайомства Тарен та Ревільса. Він зовсім не хотів нашкодити союзникам, але далеко не завжди був спроможний стримати силу меча.

— Не світліша за тих ельфів, які не пережили агонію. Поки вона жива, поки вона нас чує, я маю все дізнатися і розповісти їй.

Він схопив подругу за комір, на очі наверталися сльози. У голові миготіли картинки, спогади про те, що сталося, коли батько бачив його при смерті. Що він зробить, коли почує такі промови, залишалося лише гадати.

— Я не дам тобі покинути маєток.