Розділ 10

— Якщо ти зробиш крок у кімнату, я живцем зніму з тебе шкіру і обід мені вже не буде потрібний!

Рима стояла, абсолютно бліда, із залізним підносом, накритим рушником біля порога кімнати Ревільса. Обличчя її виражало жах і розгубленість.

— Геть!

Дівчина зірвалася з місця і побігла сходами вниз. З кімнати почувся гуркіт. Додолу полетів туалетний столик. Баночки і шкатулки, що стояли на ньому, з дзвоном розбивалися об дорогий паркет.

А служницю в наступному прольоті впіймав Сарбс:

— Ну, чого ти?

— Він… я обід йому несла, а він… — шепотіла дівчина.

— У нього горе.

— Він сказав, що... — вона заридала, не в змозі вимовити й слова.

— Збери прислугу, нехай ніхто не піднімається на поверх хазяїв. Гаразд?

До вампіра не наважувалися зайти навіть друзі. Варто відзначити, що він справді міг освіжувати людину, не повівши й оком. Особливо зараз. Тар не приходила до тями вже дванадцяту годину. Над нею щось чаклують Дол і Мерелед, проте жодних новин із графської спальні не з'являлося. Ревільс зовсім розбитий, звалився на ліжко. Неакуратні пасма спадали на червоні очі. Він усе згадував, як рятував Сарбса. Зараз Тарен зсередини з'їдала темрява, все можна було вирішити так само, одним махом, але вчинити так у нього не піднімалася рука.

Дол клявся всіма богами, що зможе витягнути її, але сам у цьому дуже сумнівався.

— Клик. — суворо говорив ельф, зупиняючись біля дверей. — Тобі пощастило.

Ревільс хотів знову зірватися, але прийшли добрі новини.

— Вона дихає і житиме, але до тями не прийде. — спокійно продовжив ельф.

— Як спляча красуня?

— Майже. — кивнув той. — Тільки поцілунок прекрасного принца її не врятує.

— Може, варто спробувати? Пусти мене до неї. — пошепки благав вампір.

— Клик, її зсередини з'їдає пітьма. — різко відповів чоловік і продовжив на підвищених тонах. — Твоя пітьма! Якщо ми з Мерелед безсилі, ти що зробиш?

Дол рідко дозволяв собі втрачати самовладання, але зараз був розлючений не на жарт, не через безвідповідальність товариша, а через власну безпорадність.

— Вибач, — прошепотів вампір, — як я можу тобі дякувати?

— Дякуй своєму радникові. — роздратовано продовжував ельф, — Радник-зрадник наче в воду гледів, її знов врятував мій перстень.

Іронічна ситуація. Через внутрішнє світло і, звичайно, ельфійське кільце, вона залишилася жива. Порівняно жива. Тарен в анабіозі, зараз бачить щось середнє, між сном та маренням. Їй доведеться зіткнутися з власними страхами та побоюваннями. Ця проблема має два рішення: або просто чекати, поки її світло переможе пітьму, або остаточно занурити в темряву. Ось така прозаїчна аналогія на поцілунок прекрасного принца. Проте Ревільс не наважився б зробити її вампіром у такій ситуації.

— Тобі треба поїсти. — відмахнувся Дол, збираючи думки до купи.

У Ревільса тремтіли руки, а підвестися з місця коштувало неймовірних зусиль. Але добрі новини таки підняли на ноги.

— Ревільсе, якщо ти продовжиш лякати прислугу... — почала Мерелед, за обідом.

У руці вампіра зламалася виделка.

— Не чіпайте його! — завів Сарбс.

— Не чіпайте? Сам винен! — крикнула білявка. — Коли Тарен прийде до тями вона не скаже «дякую» за погрози, ні конюху, який просто запропонував допомогу, ні Римі, яка принесла обід, а зараз ридає на кухні, у неї, і так, весілля розстроїлося. Її пів маєтку заспокоїти не може!

— Я просив до мене не заходити? — шепотів вампір. — Я просив. То якого біса?

— Ми всі хвилюємося. — почав Дол. — А ви двоє ще й кидаєтеся один на одного, як дикі пси. Нікому від криків краще не буде. А тобі, Ревільсе, подумати б краще про те, звідки взялася мантікора. — звернувся він до товариша.

— Чому це моя турбота? — так само тихо цідив крізь зуби вампір.

— Такі монстри не з'являються нізвідки. А ти зламав печатку, не я, якому ти знову делегуєш звітність, і не Тарен, якій був адресований наказ, тож будь ласкавий, крім ухвалення рішень, неси ще й відповідальність за них!

— Наказ? — обурилася Мер. — Значить, Тарен не помилялася…

— Вона ніколи не помиляється. — зітхнув принц.

Якби амфібія була така ж запальна як її подруга, вона б зарядила вампіру межиочі. Але обійшлася принизливим поглядом:

— Я правильно зрозуміла: ти виконуєш наказ, який віддали не тобі?

— Не твого розуму справа. — огризнувся Ревільс.

— Що зараз відбувається на морі?

— Скажи мені, щуко, я колись перед тобою звітував!? Може радився!? Чи просив критики!?

Цій драмі завадив Фіско. Він тільки-но встав і, дізнавшись все від служниць, зовсім блідий спустився до зали. І відразу почав перераховувати скільки угод може скасуватися. Не кажучи про те, що двоє лордів вже на шляху до маєтку. А ще п'ятеро просто не встигнуть одержати листи. Наприкінці істерики він стомлено впав у поміщицьке крісло.

— Як добре ти виглядаєш на її місці. — зауважила Мерелед.

Той схопився як ошпарений і забелькотів:

— Я не можу, я не вмію, мені не можна...

У відповідь на чотири запитальні погляди він кинув на стіл документ.

А за хвилину вивчення у Мерелед засмикалося око. Перед від'їздом до палацу Тарен встигла підписати указ про те, що, в разі неможливості виконувати свої обов'язки чи відсутності графині, її обов'язки виконують Мерелед і Сарбс.

— Це жарт? — прошепотів упир.

— Ні, це серйозно. — зітхнув Фіско.

Тарен часто стверджувала, що Мерелед куди краще впоралася б з маєтком. Вона і слугами керувала краще, і лордів займала непогано, їй лише бракує стриманості, роль якої поміщиця віддала Сарбсові.

— Гаразд. — кивнула амфібія, сповнена рішучості. — Розповідай, кого ми чекаємо і що робити.

Фіско почав описувати всі справи маєтку. Скільки чого зібрано, що треба продати, на кого чекати і що пропонувати. Приніс ще купу документів та завів справжні дебати.

Тим часом Ревільс тихо зник із зали.