Розділ 9

Ельф передав сигнал лиха:

[— Чим би ви обоє не займалися. Тут без твого меча аж ніяк.

— Що трапилося?

— Мантікора.]

Він схопив дівчину за плечі, заглядаючи у заплакані очі.

— Ти лишаєшся тут. У селищі Мантікора. Дол з нею не впорається.

Але Тарен лише розгублено дивилася на нього:

— Я можу допомогти.

— Не можеш. — кинув той, застрибнув на коня і галопом помчав до села.

Крик стояв на всю округу. Величезний монстр з левовою гривою та крилами дракона гордо сидів на даху, видаючи рик, схожий більше на металевий скрегіт. Він “пурхнув” на землю, жахаючи селян, які поспішали до своїх будинків. Пил, що він підняв помахом крил, загасив чимале вогнище.

— Мер, Сарбсе, біжіть у поле, треба вивести її з села! — командував Дол, а потім озирнувся кудись убік. — Де тебе носить?

Замок на ножнах клацнув і все навколо залилося золотим світлом від меча. Монстр у відповідь відкрив пащу, що віддалено нагадує людський рот і голосніше загарчав. Він не боявся меча. Мантікора, як би там не було, світлий монстр, перемогти його світлом майже неможливо. Але Дол кинувся вперед, привертаючи увагу:

— Давай, наздожени мене, чудовисько!

Одним ударом лапи він збив ельфа з ніг та побіг за іншими в поле. Вухатий ледве підвівся, треба було хоча би стримати мантікору до приходу Ревільса.

Той на ходу зіскочив з коня і вихопив меч.

Тепер звір злякався не на жарт. Він відчував присутність пітьми, і бій почався не на життя, а на смерть. Насилу ухиляючись від гострих шипів і скорпіонячого жала на хвості, Ревільс встигав поранити супротивника. Здалеку можна було вирішити, що величезна тварина відмахується від комара, що так і норовить вкусити, та що там, кусає страшного звіра. 

І хоча майор стикався вже з монстрами, таких чудовиськ не бачив, хіба що на сторінках підручників. Здолати його було б не так вже й просто, та перебіг подій, в його користь, схилив величезний чорний дракон з шістьма лапами. Він видихав полум'я і два жовті ока виблискували в напівтемряві. Накинувшись на мантікору, він повалив монстра на землю і жалібно, хоча й войовниче завив. 

Кожен з селян забажав, щоб в їхнє село прилетіла сотня гарматних ядер, аби не бачити більше багатотомних монстрів. Проте не повірити своїм очам не зміг ніхто, тільки спрощуючи роботу своїй господині, з першої секунди правду знав лиш Ревільс.

— Не буває шестиногих драконів.

Тарен мчала на коні до місця бійки. На щастя, світло від меча Дола було видно здалеку і служило непоганим маяком.

— Тар, — озирнувся до неї Ревільс, — ілюзія не може перемогти реального супротивника!

— Тож допоможи! — відповіла дівчина, зістрибуючи з сідла.

Чудовисько намагалося злетіти, але дракон міцно тримався на його тілі. Ревільс знову кинувся у бійку. Зараз, коли звір на землі перемогти його значно простіше. Помахом меча фіолетова хвиля нестримного полум'я, перебила кістки мантикорі,  але чоловік зачепив і "дракона". Справжній монстр з диким криком, помчав геть. Друга хвиля наздогнала чудовисько в повітрі і з гуркотом багатотонне тіло звалилося на землю.

Тарен теж звалилася з ніг, ніхто не бачив, як вона, втрачаючи свідомість, ковтала ротом повітря. Ілюзіоніст завжди має бути готовим до такого. Мало того, що створити величезного дракона — це вимотати себе повністю, так ще й зупинилася вона на лінії вогню, хвиля темного полум'я запросто може вбити звичайну людину.

Вона тримала коня за узду, намагаючись залишатися в почуттях.

— Друзі... — буквально шепотіла дівчина, озираючись на них. — Допоможіть...

Але ніхто її не чув.

«Загалом це ж просто втома. — заспокоювала себе поміщиця, не знаючи як темна магія може на неї вплинути. — Все минеться, щойно я відпочину».

Вона впала на землю. З останніх сил дістала кинджал і полоснула по плечу.

"Кров, чудово... Тепер Ревільс почує...". Свідомість повільно покидала...