Розділ 7

Тарен знову прокинулася в холодному поті. Вона вийшла з кімнати, було трохи за північ. У дзвінкій тиші почулося іржання коней на три голоси. Вони теж повинні спати, але щось їх, мабуть, непокоїло. Поміщиця ж думала про інше, після всього, що відбувалося останнім часом, хотілося без іронії та агресії просто поговорити. Раптом Ревільс зможе щось пояснити. Та їй і самій хотілося порозумітися. А краще часу, ніж уночі, коли ніхто не підслухає та не завадить, знайти не вдасться.

Двері в кімнату Ревільса не зачинені. Він ніколи не замикався на ключ, ще одна офіцерська звичка. Втрата дорогоцінних секунд на пошуки ключів або, гірше того, стукіт в двері, в спробах розбудити майора, могли б відіграти серйозну роль під час раптового нападу.

— Ревільсе, ми можемо поговорити? — прошепотіла та, обережно заходячи до порожньої кімнати, найбільше поміщиця боялася застукати його з кимось із своєї прислуги.

У вампірів гострий слух і він точно прокинувся б від її голосу, але гробова тиша не була порушена.

— Ревільсе. — повторила та.

Але реакції все ще не було.

Зробивши крок вглиб кімнати, вона стукнула кільцями, осяюючи приміщення. Ліжко, із зім'ятою біля краю ковдрою, абсолютно порожнє. Ні меча, ні форми на місці немає. Туалетний столик та стіл завалені книгами.

— Що ж ти читаєш? — шепотіла та.

"Військовий статут", "Принципи рукопашного бою", "Основи абордажного бою", "Обладнання, кораблів"...

— Скучив за війною. — посміхнулася дівчина.

Щось усередині стислося, захотілося навіть відпустити майора на фронт. Раніше він реалізував агресію в боях і морі крові, а після трибуналу і відставки, замок і цей маєток довели його до білого жару. Принаймні, Тар міркувала саме так. Вона сіла за дубовий стіл, намагаючись вдивитись у розкреслену чорнилом книгу: «До несення корабельної варти допускаються люди, якщо вони досягли 25 років», останнє закреслено, від руки виправлено «15 років».

— Що за нісенітниця?

Ще одна закреслена фраза "Переоснащені рибальські кораблі можуть витримувати оборону не більше доби", від руки виправлено: "три доби". Руки затремтіли. Вона перевернула сторінку і на аркуші з'явилася червона смуга. Поріз папером — найболючіший. Але шок пробрав на стільки, що Тарен навіть не помітила і судорожно почала гортати книгу. Уся вона була списана. Списано його рукою. Цей кривуватий, нервовий почерк складно сплутати з іншим.

Більшість книг на морську тематику. Перебираючи їх і намагаючись вдуматися в суть, вона просиділа кілька годин. Поки знову не почула іржання коней. Вискочивши з кімнати як ошпарена, в прольоті, миттю, помітила трьох, два чорні силуети, очевидно Ревільс і Сарбс, білий — Дол. Вранці буде скандал, але зараз варто все переварити.

— Тарен. — прошепотів вампір, а потім вилаявся і поспішив нагору.

Він відчув кров і навіть помітив потьмянілий слід на одній зі сторінок книги. Вампір окинув поглядом кімнату, нікого навколо не було, але і помилитися він не міг.

Майор нервово вдарив кулаком по столу.

— Зоре моя, хто тебе просив?

Але Тар уже замкнула двері і почала досліджувати статут, прихоплений зі столу в останній момент. Отримавши звання вона все не знаходила часу його прочитати. Зараз, мабуть, саме час. Очевидно, що майор точно не повинен звітувати перед сержантом, але в будь-якому законі є лазівка, яка змусить Ревільса розповісти все, як є.

Вже наступав обідній час. Поміщиця сиділа б із книгою ще довго. Чомусь ніхто не приходив її будити, мабуть сьогодні жодних зустрічей не призначено. І хоча вже годину тривав гомін у саду, відволікти графиню від задуманого не вийшло б.

Проте лазівка знайдена. Вона вклала в статут свій військовий квиток і урочисто закрила книгу. Відповідно до цієї статті, рядові, насамперед, підпорядковуються їй, старшому сержанту, а вже вона мала б подавати звіти майору.

— А відставку я не писала. — усміхнулася та. — Якщо ти не звітуєш, знайдемо того, хто звітуватиме.

Забувши біля ліжка мізерикорд, вона поспішила до друзів.

Там розігралися неабиякі баталії:

— А я кажу, що ти терпітимеш! — кричала Мерелед, зриваючись на шалений сміх.

До високого стільця був прив'язаний, по руках і ногах, Дол. Але, все одно, примудрявся чинити опір нерозважливим бажанням амфібії. Вона упиралася в сидіння крісла коліном між ніг принца.

— А я говорю, що в тебе хвора уява! — кричав ельф.

Вона чаклувала щось біля його обличчя. Учорашній програш у півтори години добром закінчитися не міг. І година цього часу була витрачена успішно. Ельф, за допомогою тонни косметики, шпильок та прикрас повільно, але вірно перетворився на ельфійку.

— Я прокляну вас на смертному одрі! — продовжував він обурюватись, звертаючись до товаришів.

«Картковий борг — справа свята» — виправдовували свою бездіяльність інші, нехай дякує, що не допомагали Мер, а хихотіли осторонь, попиваючи чай.

— Будь проклятий той день, коли я сів із прислугою за гральний стіл!

— Ах, ми тепер прислуга?

— Що знову коїться? — замість побажань доброго ранку, запитала Тар.

— Пожинаємо плоди своїх перемог! — крикнула амфібія та демонстративно відійшла від піддослідного.

— Кляніться, що про цю ганьбу не дізнаються у палаці. — благала жертва.

— Я особисто розповім усе Тамріел. — сміявся вампір, а потім перевів погляд на Тарен. — А як ми розрахуємося?

— А це ти дізнаєшся після обіду. — кинула Тар і подивилася на нещасного ельфа. — А Мер мені таке ввечері зробить. Краса неймовірна.

— Та припиніть ви. — мало не плачучи, говорив блондин чи блондинка. — Міняю тридцять хвилин, що залишилися, на твої тридцять хвилин.

— Ні. — сміялася амфібія, відв'язуючи ельфа. — Ти, наді мною, поглумитись, за пів години, не встигнеш, а тобі ще півгодини лякати прислугу.

Жартів про орієнтацію, про те, що скаже батько і як він тепер зустрічатиметься зі своєю нареченою, знаючи, що він гарніший вистачило ще надовго. Не кажучи вже про те, наскільки втомлений принц прийшов на обід. Пісок у годиннику повз невблаганно повільно, але щойно остання піщинка випала в чашу Дол, забувши про всі манери, побіг вмиватися. Викликавши ще хвилю жартів.