Розділ 6

Поміщиця зустрічала Субстанте у холі. Чемно запросила поснідати. Проте графа цікавили лише справи, тому діалог продовжився в кабінеті. Довгі та нудні розмови, обговорення цін та обсягів поставок. Якоїсь миті, хотілося схопити печатку зі столу і проломити гостю перенісся, заляпавши кров'ю накрохмалений комірець піжонської сорочки, але втрачати такого партнера не хотілося. Він нахабно курив сигари, видихаючи дим в обличчя і хамовито називав графиню «милочка», намагаючись сторгуватися.

— Я просто не можу не запропонувати... — Тар підвелася з крісла. — Варто спробувати хліб, який печуть мої слуги, я певна ціна на борошно, одразу ж зросте.

Потрібно було хоча б пройтися і остудити голову, тому же не пропонувала, а безапеляційно зауважила. Вона наказала накрити стіл у червоному залі, подати хліб, який вже спекли до обіду і проводити високоповажного гостя. Його повели через північне крило, а наша героїня обіцяла віддати всі накази і спуститися, але просто пішла через південне.

— Цей нахабний товстун доведе мене до ручки. — бубоніла вона спускаючись сходами.

Біля вітражного вікна на другому поверсі зібралася, здається, вся прислуга. Окрім покоївок, там крутилися ще й куховарки, хлопчаки підмайстра та помічники садівника.

Дівчата гигикали, впівголоса щось обговорюючи, а хлопчаки, з дерев'яними мечами наперевіс, захоплено ахали.

— Римо, що відбувається? — суворо запитала Тар.

Служниця озирнулася до поміщиці, щоки її заливались рум'янцем, але захоплена усмішка швидко змінилася переляком, а решта розбіглися, врізнобіч. Спіймана "за руку" глибоко вдихнула, але не могла придумати, що відповісти.

Тарен подивилася у вікно:

— Робити їм нічого? Не приведи бог цей грубіян побачить.

— Вони спочатку на мечах... — бубоніла Рима. — Але Його Високість Дол, зажадав реваншу і ось…

— Чому ти не поїхала вчора, я ж тебе відпустила?

— Я ввечері поїду.

— Гаразд. — відмахнулася пані, не відриваючи погляду від вікна. — Зроби щось. Терміново. Щоб нікого на подвір'ї не було.

Служниця кивнула і втекла. 

За вікном принци займалися справами слуг. Рубали дрова. Чи то на швидкість, чи на якість, але дуже вже старанно. Здається, сільське життя в поєднанні з можливістю не слідувати етикету зовсім розбестило чинів.

Тарен поспішила вниз сходами. Стіл уже був накритий до обіду на дві персони.

— Сідайте. — усміхалася вона, ненависному, Субстанте. — Я більше полюбляю застілля, ніж розмови у кабінеті. Якому вину ви надаєте перевагу?

Чоловік зайняв своє місце, але сказати нічого не встиг, у зал увійшов Ревільс в ледь накинутому на плечі форменому піджаку, недбало витираючи голову оксамитовим рушником.

— Доброго дня, графе. — він кивнув і перевів очі на Тарен. — Перепрошую, що потривожив Вас та Вашого гостя.

— Вітаю. — тремтячим голосом відповів граф, трохи встаючи з-за столу.

— Що ж, — Тарен, зовсім бліда, озирнулася до принца, в очах її іскрила злість, але й у цьому випадку забувати про манери не доводилося, — якщо Ви вже вільні, переодягайтесь і пообідайте з нами.

Принц пішов, а за столом почалося обговорення. Граф послужливо спробував частування і почав розхвалювати і хліб, і майстерність кухарів, і борошно, і зерно, з якого той був приготований. Ціна справді різко зросла. Тарен, звичайно, розуміла, що це заслуга не її і не кухарів, і навіть не мірошників із фермерами. Але під шумок підписала документи зі своєю ціною. За це їй у ноги кланятиметься Фіско, але це ввечері, а зараз на них чекав занадто незручний обід.

Граф недоплачував податки, плачевна тенденція на всій темній стороні. Однак, борг ще не досяг достатніх розмірів для судового процесу, це було питанням часу. І як би чоловіки не намагалися ігнорувати цю тему, їхні погляди говорили самі за себе.

«Так. — думала дівчина. — І як це вплине на загальний стан справ, особливо взимку, поповзуть безглузді чутки і що він відчебучить? Злякається і не продовжить контракт, чи злякається і закупить вдвічі більше?»

Субстанте підняв очі на годинник і нервово заговорив, підбираючи слова на ходу:

— Ох, як я засидівся з вами. На вечерю на мене чекають… дружина… і діти. Вимушений відкланятися.

— Звичайно, графе, Вас проведуть. — суворо говорила Тар.

Вони розкланялися, попрощалися, потім знову обмінялися люб'язностями. Але окремим задоволенням було дивитись, як Субстанте застрибнув на коня і зірвався геть від маєтку.

Простеживши за цим, поміщиця озирнулася до принца і в очах, знову, спалахнула лють:

— Дай я тебе за горло потримаю!

— Не гнівайся. Він же все підписав.

— Якщо взимку він від мене втече, я тебе заріжу. Що ви влаштували у дворі? Які бійки на мечах? Які дрова?.. — заголосила Тарен.

— Та годі, ну вихопили трохи безтурботного поміщицького життя. Адже і вранці ні ти, ні я не мали б бути на кухні.

— То залишайтесь! На місяць! На рік! Маєток великий! — кинула дівчина і миттю зникла із зали.

— 412, — роздратовано покликав вампір і, почекавши кілька секунд, наказав, — поговори з нею. У чому я винен цього разу?

Хлопець почув грубий голос із холу і, не перепитуючи, пішов до кабінету. На нього чекала дуже дурна розмова і, щоб її скоротити, упир почав із фрази «Мене сюди послав батько».

Цікаво, що після всіх роздратувань і образ з обох боків. Упир все ще називав свого господаря батьком. Здавалося, що цей милий хлопчина може вибачити що завгодно.

За п'ять хвилин Тар курила у себе в кабінеті:

— Я намагаюся довести, що й без його допомоги чогось коштую, а, зрештою, що? З рештою зі мною підписують документи, орієнтуючись на суворий погляд Його Високості. Я б сама підписала все.

— Спробуй ставитись до всього простіше. Ревільс хоче допомогти.

— А скузується він навіщо? Тобі Мер, звичайно, вже розповіла про ранкову подію.

— Ні, мені розповів Лоро, тому, я думаю, чутки вже за межами маєтку.

Ревільс знову курив на вулиці, там його зустріли Дол і Мерелед, котрі, звичайно, теж знали про все, що сталося.